Реферат на тему:

Становлення й еволюція уявлень про матерію. Філософське поняття матерії.

Як уже зазначалось, категорія буття, будучи гранично абстрактною, за ознаками існування охоплює найрізноманітніші предмети, процеси та явища матеріального й духовного світу. У своїй сукупності вони утворюють світ. Основні форми буття (природа, суспільство, мислення), процеси, події, явища, які існують у межах цих форм, об'єднані спільною основою.

Ідея єдності світу знайшла своє відображення у філософській категорії "субстанція" (від лат. substantia — те, що лежить в основі). У ній фіксується внутрішня єдність речей, явищ, подій, процесів, через них вона й сама проявляється. Проте субстанцію розуміють по-різному, оскільки її можна визнавати як матеріальне або духовне начало. Філософія, яка визнає першоосновою світу єдину субстанцію, називають моністичною (від грецьк. monos — один, єдиний). Монізм може бути матеріалістичним (Геракліт, Демокрит, Спіноза, Фейербах та інші) або ідеалістичним (Платон, Берклі, Гегель). Можливе й дуалістичне (від лат. dualis — двоїстий) трактування цього питання, згідно з яким в основі світу водночас лежать два начала (матеріальне й ідеальне). Такою, наприклад, була позиція Р. Декарта.

Марксистська філософія розглядає світ з позицій матеріалістичного монізму, визнає і доводить його матеріальну єдність. Свідомість же виступає не як субстанція всього сущого, а як особлива властивість матерії, притаманна лише її вищим формам організації. Рух, простір, час, структурність виступають атрибутивними характеристиками матерії, без яких матерія не існує і які без неї теж неможливі. Світ, в якому ми живемо, є матеріальним. Він складається з різних предметів, процесів, які то з'являються, то зникають, перетворюючись одне в інше. Вони відбиваються нашою свідомістю, існуючи незалежно від неї. Кожен предмет є частиною матеріального світу, а всі вони у своїй багатоманітності, включаючи і їхні зв'язки, становлять матеріальну єдність.

У домарксистському матеріалізмі матерію часто розуміли як щось існуюче поряд з речами (праматерія, тілесність), з якої виникають і в якій зникають усі речі. Наукова філософія, розглядаючи матерію як субстанцію, зазначає багатоманітність і нескінченність матеріального світу. Матерія існує лише в багатоманітності конкретних речей і через них.

Становлення наукових і філософських уявлень про світ пройшло важкий і суперечливий шлях. У Стародавніх Індії та Китаї, наприклад, існував погляд, згідно з яким основу всього сущого становлять кілька "елементів", або "стихій": земля, вода, повітря, дерева, метал тощо. Досягненням китайських філософів того часу було те, що вони дійшли думки, що всі об'єкти матеріального світу мають єдину основу (субстанцію) і позначили її категорією "ці". І хоча вони ще не знали, що вона собою являє, все ж це було важливим припущенням того, що основу світу становить субстанція, яка розвивається за своїми закономірностями (дао).

Філософи старогрецької стихійно-матеріалістичної Мілетсь-кої школи теж обґрунтовували думку про те, що в основі світу лежить щось одне: або вода (Фалес) або повітря (Анаксимен), або апейрон (Анаксимандр). Апейрон мислився як щось "безмежне", як матеріальне першоначало, з якого виникає вся різноманітність речей. Геракліт за першооснову всього сущого брав вогонь, який, на його думку, перебуває в постійному русі, хоча й підпорядковується в своїх змінах логосу (певній закономірності). Наступний крок у розвитку уявлень про матерію був зроблений Демокритом і його послідовниками — Епікуром та Лукрецієм Каром. Вони розуміли матерію як сукупність величезної кількості атомів (неподільних частинок), які постійно рухаються в порожнечі. Ця сукупність утворює речі й цілі світи, які існують доти, поки атоми, з яких вони складаються, не роз'єднаються.

У XVII-XVIII століттях вчення про неподільні атоми було сприйнято й розвинено метафізичним матеріалізмом, хоча й не всі його поділяли. Матеріалісти розглядали матерію як субстанцію, якій притаманна низка абсолютних (незмінних) властивостей: протяжтстъ, непроникність, інертність, незмінність маси тощо. Беручи за основу положення ньютонівської класичної фізики, вони доводили, що матерія рухається в просторі й часі, котрі обмежені певними параметрами. Матерія як об'єктивна реальність ототожнювалася з речовиною. Форми руху зводилися до найпростішої (механічної). Проте вже в той період висували глибокі діалектичні гіпотези. Так, Дж. Толанд (1670-1722), французькі матеріалісти XVIII ст. визнавали рух іманентним (внутрішньо притаманним) матерії.

У XIX столітті низку великих відкриттів підготував перехід до діалектико-матеріалістичного світогляду. Серед них закон збереження й перетворення енергії (М. В. Ломоносов), еволюційне вчення Ч. Дарвіна, відкриття клітини як елементарної структурної одиниці живих організмів. Сюди потрібно додати й періодичний закон Д. І. Менделєєва, досягнення геології, палеонтології, антропології та інших наук. І хоча в середині XIX століття К. Маркс і Ф. Енгельс створили діалектичний матеріалізм, в який було включене нове розуміння матерії і руху, все ж метафізичні й механістичні погляди на матерію, рух простір і час залишалися панівними аж до кінця XIX століття. Здавалося, що картину світу в основному з'ясовано, однак насправді це було не так.

Наприкінці XIX століття були здійснені великі відкриття, які знаменували собою революцію в природознавстві: виявлено явище радіоактивності, встановлено подільність атома, відкрито електрон, а пізніше й інші елементарні частинки, яким притаманні раніше невідомі властивості; запроваджено поняття поля як особливого "неречовинного" виду матерії, що не має маси спокою; відкрито взаємозв'язок маси й енергії, створено теорію відносності, квантову механіку та ін. "Абсолютні" властивості матерії виявилися відносними. Особливості елементарних частинок, їх рух неможливо було адекватно передати у вигляді звичних для фізиків наочних моделей, хоч і можна було описати математичними засобами.

Нові відкриття показали обмеженість метафізичних і механістичних уявлень про матерію. Проте деякі фізики і філософи