Наприкінці XX ст. найбільш відомим представником цього напряму по-стає американський соціолог А. Тоффлер, що розробив концепцію так зва-ної "третьої хвилі": історія людства пройшла через сільськогосподарську (перша хвиля), індустріальну революцію (друга хвиля) і у 60-і роки XX ст. вступила у період третьої хвилі - технологічної революції, наслідком якої було виникнення технотронного, постіндустріального суспільства; для ос-таннього є характерними: - нові відносини із природою, оскільки через зап-ровадження найновітніших генних та інформаційних технологій людсь-ка діяльність вже не буде руйнувати природу; - перетворення інформац-ійних процесів у найперший засіб людської діяльності; - реалізація нових можливостей для інтелектуальної діяльності та ін / 10, 56/

Представники технофобії (Д. Мемфорд, Т.Адорно та ін.) наполягають на тому, що технічний прогрес веде людство до загибелі чи то внаслідок еколо-гічної катастрофи, чи то внаслідок духовної деградації, оскільки, на їх дум-ку, кожний крок вперед у розвитку техніки приводить до появи нових, знач-но складніших проблем, що, врешті, і знищать людство.

Серед сучасних концепцій філософії історії варто згадати також концепцію американського соціолога (російського походження) П.Сорокіна (1889-1968), якого вважають одним із "батьків" сучасної соціології та філософії історії. П.Сорокін вважав, що суспільні процеси базуються на діяльності людей, які мають подвійні - матеріальні та духовні прагнення, на основі яких в історії діють найперші групи чинників: несвідо-мих (інстинкти), біосвідомих (пов'язаних із задоволенням вітальних потреб - голоду, спраги та ін.) та соціосвідомих. Проте саме суспільних якостей усім процесам життя надають останні чинники, що продукують значення, норми та цінності:

саме вони стабілізують людські спільності на засадах певних культурно-ціннісних систем.

Серед культурно-ціннісних систем найперше значення для суспільного життя мають істина, добро та краса, що взаємно інтегруються у користі. Ці засади суспільного життя утворюють "інтегральну культурну надсистему", яка може проходи-ти історичний шлях від формування до розпаду. Розпад її зу-мовлюється підпорядкуванням духовно-культурних цінностей матеріально-чуттєвим, які врешті постають вже й не ціннос-тями, а простими регулятивами людських дій. Сьогоднішня культура постає переважно як чуттєва, і тому вона прирече-на на розпад, проте може постати як переддень великої ідеапоцінної (заснованої на духовних ідеалах) цивілізації.

Цікавий погляд на історію запропонував у 50-і роки XX ст. необергсоніанець Р.Зейденберг: він вважав, що історія ру-хається від - епохи панування інстинктів до - епохи пануван-ня розсудку, тобто за суттю являє собою простий перехід між якісно відмінними станами основних чинників людської діяль-ності.

До напрямів культурологічного спрямування у XX ст. мож-на також віднести різноманітні варіанти філософського струк-туралізму, засновником і визнаним класиком якого є французь-кий культуролог К.Леві-Стросс (нар. у 1908 р.).

Структуралісти вважали, що в основі всіх свідомих актів людини лежать певні сталі структури (звідси - назва течії), які визначають не зміст, а лише внутрішню будову як дій свідомості, так і їх результатів (перш за все - культури). Пізнання означених структур відкриває шлях до розуміння підвалин тої чи іншої культури.

Сам К.Леві-Стросс зосередив увагу на дослідженні міфологіч-ної свідомості, справедливо вважаючи, що вона, як початкова, містить в своїй основі певні вихідні для людської свідомості струк-турні утворення, які у подальшому розвитку історії не зникають, а лише трансформуються та доповнюються іншими. Вивчивши колосальну кількість міфологій та міфологем, К.Леві-Стросс при-йшов до висновку, що в основі міфологічної свідомості лежить механізм опосередкування - медитації: людська свідомість перш за все фіксується та зосереджується на найбільш разючих та кон-трастних елементах свого сприйняття, проте, будучи нездатною їх органічно поєднати, вона намагається через низку опосеред-кувань звести їх до таких опозиційних пар, які для неї є більш прий-нятними та зрозумілими. Наприклад, життя та смерть зводяться до єдності війни та миру, а останні - до сівби та жнив і т. ін.

Дослідження К.Леві-Стросса дозволили краще зрозуміти природу цілої низки символів культури, а також пролили додаткове світло на сутність логічних операцій людського мислення.

Один з найбільш відомих послідовників класика структура-лізму М. Фуко (1926 -1984) зосередив увагу на вивченні вихідних структур, на яких базувалися знання та мислення епохи Нового часу; пізніше він цілу низку праць присвятив вивченню тих струк-турних ментальних утворень, які найбільше впливають на сто-сунки між людьми у суспільстві, в державі, в європейській куль-турі. Ці дослідження дозволили краще окреслити підвалини європейства як явища світової цивілізації.

Інший представник структуралізму - Ф.Бродель (1902 -1985) написав кілька фундаментальних праць, присвячених вивчен-ню структур повсякденної людської поведінки на матеріалі роз-витку цивілізаційних процесів у Європі Нового часу, де проде-монстрував, що певні структурні сталі людських уявлень про час, про суть економічного обміну, про -справедливий роз-поділ праці та винагороди за неї суттєво визначали не лише людську поведінку, а й організацію економічного життя та соц-іальних відносин. Ф.Арієс (1914-1984) за допомогою методів структурного аналізу дослідив історичні зміни в європейських уявленнях про смерть.

Дещо пізніше Ж.Деррида, якого інколи називають представ-ником постструктуралізму, запропонував концепцію деконструкцїї сутність якої полягає у своєрідному "демонтажі" мовних та текстових утворень культури з метою дістатися до їх найпер-ших складових; наступне складання із подібних складових цілих та вихідних для аналізу утворень дасть, на думку Ж.Дерриди, можливість побачити і зрозуміти всю конструкцію більш прозо-ро та виразно. У кінцевому підсумку виходило, що первинними "блоками", з яких складаються культурні знакові