2
Ведична література як джерело філософії брахманізму. Основні поняття: пуруша, пракриті, атма, джіва, карма та інші.
Філософія в Стародавній Індії тісно пов'язана з пануючими там релі-гійними уявленнями. Найдавніший із відомих релігійно-філософських епосів Індії - Веди (знання). Вважають, що Веди було записано близько п'яти тисяч роківтому, а тому їх розглядають як науку всіх наук про сутність першооснови, про походження Всесвіту, про керуючі світом закони, про причини, що відрізняють людей одне від одного тощо.
Хто я: тіло, розум чи щось вище? Чи треба шукати людині своє істин-не Я? От питання, над якими сучасне матеріалістичне суспільство мало за-мислюється. Але згідно з принципами ведичної культури досконалість жит-тя полягає в узгодженні взаємин людини з Богом, оскільки люди і всі живі істоти - невід'ємні частки Бога. Частини покликані служити цілому, і при-родно, що ми завжди комусь служимо: сім'ї, країні, заводу, хазяїну, а іноді ми заводимо кішку або собаку і служимо їм. Хоча ми рідко задоволені ви-бором об'єкта служіння, тому що він був зроблений неправильно.
Людська форма життя дана нам не для важкої і безглуздої праці, по-дібно худобі, вчать Веди, а щоб досягти вищої досконалості життя. Але, на жаль, на завершення епохи Калі-юги люди змушені будуть надриватися на роботі заради шматка хліба. З кожним роком працювати буде важче, а плат-ня за працю буде меншою. Бездуховного руху людство зупиняється у своє-му розвитку. Душа рухає тіло, а сповнене життя тіло рухає світом. Наше непорозуміння втому, що ми піклуємося про тіло, не знаючи продух, який рухає ними, хоча саме людське тіло — чудовий засіб досягти вічного життя.
«Бгагавад-гіта» - книга, найбільш доступна для знайомства з прин-ципами ведичної культури. Вона вчить, що човен людського тіла має руха-тися до духовної мети, але його утримують:
прихильність до матеріального тіла;
прихильність до родичів, яка виникає з тілесних відносин;
прихильність до місця народження і матеріальної власності: будин-
ку, меблів, рухомого і нерухомого майна, ділових паперів та іншого;
прихильність до матеріалістичної науки, яка завжди недосконала
внаслідок відсутності духовного світла;
прихильність до релігійних церемоній і священних обрядів, які за-
проваджені без розуміння Божественних законів.
Веди вчать, що виключно в наших інтересах прагнути вирватися з цього жалюгідного, сповненого страждань світу. Але мало лише припинити ма-теріальну діяльність. Важливо зайнятися духовною діяльністю, прагнучи до вічного життя, тобто духовного існуванню в Брахмані, Абсолюті, у царстві Бога. Досконала релігія вчить, як любити Бога, не шукаючи для себе матеріального зиску. А будь-яке знання, яке не сприяє спасінню від страждань, ведична філософія вважає безглуздим.
Веди поділяють людей, оцінюючи їх світогляд, на чотири класи. Кармі — трудяться заради матеріальної вигоди, заради насолоди результатами своєї праці. Джняні — намагаються міркувати над проблемами народження, смерті, старості і хвороб, намагаються стати безсмертними, злившись з буттям Бога. Йоги — намагаються розвинути в собі містичні сили, щоб де-монструвати чудеса. Бгакті — відданий, він не хоче нічого для себе; він хоче тільки служити Богу з любові до Нього, як мати служить своїй дитині.
Карма. Наука і філософія визнають важливість закону причинності, тому що всяка дія, або подія, принаймні, матеріального характеру, має відповідні причини. У ведичній філософії поняття карми має важливе зна-чення, оскільки підвладна кармі джіва залишає старі і вселяється в нові тіла, подібно до людини, що знімає старий і надягає новий одяг. Джіва не може звільнитися від карми, просто відмовившись від діяльності. Веди стверд-жують, шо душа за своєю природою незмінно діяльна, але той, хто зрікся плодів своєї праці, вважається тим, хто істинно зрікся. Людина повинна вчитися діяти, не створюючи карми. Мистецтво карма-йоги в тому, щоб уся діяльність людини була ніби пожертвою Богу, бо саме це рятує від кар-ми, від рабства в матеріальному світі.
Самсара — ще одне із понять Вед, означає «повторення народжень і смертей», виражає ідею переселення душ. У залежності від своєї карми, в майбутньому житті можна народитись в родині шляхетній, багатій, а мож-на народитись калікою, а то і серед комах. Існує 8 400 000 видів життя і душа, яка впала, може народитися в кожнім з них. Після низки народжень джіва, нарешті, досягає людської форми, в якій має можливість самореалізції — остаточного звільнення з круговороту народжень і смертей. Тому лише людина народжується вільною: у неї є вибір піднятись до Царства Небесного або падати у прірву тваринного, низького.
Гуни, буквально, «мотузки». Існує три гуни матеріальної природи: благость або чеснота (саттва), пристрасть (раджас) і невігластво (тамас). Вони зв'язують живу істоту немов міцні мотузки. Джіва отримує різні тіла відпо-відно гунам, у яких вона діяла в минулому, а кожне тіло, у свою чергу, при-мушує її діяти відповідно до пануючих у ньому гунах.
Людина, яка знаходиться під впливом саттви — гуни благості (філо-соф, лікар, поет), живе з відчуттям значимості знайденого і використову-ваного нею знання, і тому вона щаслива. Пізнання матеріального світу ро-бить її життя ще приємнішим. Прив'язана до цього приємного відчуття «мотузкою» мирської чесноти, така людина може не замислюватись над духовним удосконаленням. Але їй і не дано досягти звільнення, доки вона трудиться лише для поліпшення свого добробуту (хоча вона може і надалі отримувати тіла в гуні чесноти). Але яким би не було матеріальне благопо-луччя такої людини, їй не уникнути чотирьох видів страждань — наро-дження, смерті, старості і хвороб.
«Бгагавад-гіта» описує раджас - гуну пристрасті, як
