Нарешті, тамас — гуна невігластва, неуцтва наділяє живу істоту ліно-щами, надмірною сонливістю і, головне, зневірою і залежністю від різних одурманюючих засобів. Божевілля - результат пануючого її впливу.

На джіву переважно діє завжди певне поєднання гун. Іноді раджас може переважати над тамасом, іноді саттва - над раджасом або тамас над раджасом і таке інше. Веди вчать домагатися зростання саттви, світла знан-ня.

Пуруша і пракріті. Поняття пуруша належить до Бгагавану й означає верховного володаря і того, хто насолоджується. Пуруша - це причина всіх причин і джерело всіх енергій. Пракріті означає підвладну природу. Живі істоти (джіви) і матеріальна енергія (майя) - це, відповідно, вища і нижча форми пракріті. Поняття пуруша належить до чоловічого начала (той, хто насолоджується), а пракріті — до жіночого (та, що дає насолоду). Звісна річ, у підсумку насолоджуються обоє.

Брахма - це надзвичайно могутня джіва, перша жива істота, яка наро-дилася у Всесвіті. Він керує гуною пристрасті. Його життя дорівнює життю Всесвіту і триває 100 років. Після того Всесвіт руйнується і Брахма вмирає. Один день Брахми називається кальпою і складається з тисячі махаюг. Махаюга триває 4.320.000 років і складається з 4-х юг: Сатья, Трета, Двапара і Калі. Ми живемо в Калі-югу, шо почалася 5 000 років тому і триває 432 000 років. Це час розбратів, неуцтва і ворожнечі, як стверджують Веди. Після неї Всесвіт буде частково зруйнований і настане ніч, яка триватиме стільки ж; скільки і день. На початку дня Брахми безліч істот з'являються на світ, а з настанням ночі всі вони знищуються. Брахма цілком керований Верховною Особою Бога.

Шіва здійснює місію руйнування Всесвіту, коли приходить час зроби-ти це. Він також керує гуною невігластва, хоча це зовсім не означає, що сам він неук. Шіва приймає поклоніння від найзанепаліших, включаючи духів і демонів, які вклоняються йому заради отримання матеріальних благ, що і так знайти легше, аніж духовні.

Вішну — це експансія Верховної Особи Бога, джерело всіх Його інкарнацій. Одна з експансій Вішну підтримує Всесвіт і керує гуною чесноти і благості. Вішну єдиний, хто може дарувати звільнення із самсари. Гуна благості послуговує ніби трампліном, скориставшись яким людина може піднятися над усіма гунами і відновити свої чисті відносини з верховним трансцендентним Бгагаваном.

2 Сутність і основні поняття екзистенціалізму. (Ж.-П. Сартр "Тошнота").

«Філософія життя» знайшла своє продовження в одному з досить потужних і вельми популярних напрямків сучасної світової філософії - екзистенціалізмі. Але і проміжним етаном між філософією життя та екзистенціалізмом можна назвати феноменологію, напрям, який за-початкував німецький філософ Едуард Гуссерль (1859 - 1938 рр). Його вчення можна звести до розробки ним трьох головних ідей: 1. Філо-софія не має жодного відношення ні до навколишнього світу, ні до наук, що його вивчають. 2. Ці феномени слід розуміти не як психічні явища, а як певні абсолютні сутності, що мають всезагальне значення, незалежні від індивідуальної свідомості, але одночасно містяться у ній і не в стані існувати поза нею. 3. Вказані сутності не пізнаються шляхом абстрагуючої діяльності розуму, а інтуїтивно осмислюються.

Гуссерль намагається відмежувати філософію від природознавства, що стихійно стоїть на матеріалістичних позиціях, відвести їй цілком ізольовану від всіх інших наук галузь. Такою галуззю повинен бути «трансцендентальний світ чистої свідомості». Чиста свідомість - це самоочищення свідомості від схем, догм, шаблонних ходів мислення.

Феноменологічну школу пройшли такі видатні філософи XX ст., як один із засновників релігійної (католицької) антропології М.Шелер (1874 - 1928 рр), творець «критичної» онтології Н.Гартман (1882-1950 рр), М.Мерло-Понті (1908 -1961 рр).

Провідним філософським напрямом сучасності є екзистенціальна філософія. Сама назва вже виражає її програму - у центр філософ-ських рефлексій поставити філософію людського існування. Загально-прийнятою є думка, що екзистенціалізм зародився у середині XIX ст., коли датський філософ С. К'єркегор (1813 - 1855 рр.) висунув тезу абсо-лютної цінності саме індивідуально-неповторного (а не всезагального) аспекту реальності як людського існування. Звідки виник і термін «екзистенціалізм» (від лат. ехіstentia - існування). Нового розмаху ця течія набуває на початку Першої світової війни в Росії (Шестов, Бердяєв), після Першої світової війни в Німеччині (Хайдеггер, Ясперс, Бубер) і в період Другої світової війни у Франції (Сартр, Марсель, Мерло-Понті, Камю, С. де Бовуар). У середині XX ст. цей напрям був поширений в інших європейських країнах, а також в США.

Екзистенціалізм як філософський напрям має неоднорідний характер. Він поділяється на релігійний (Ясперс, Марсель, Бердяєв, Шестов, Бубер) та атеїстичний (Сартр, Камю, Мерло-Монті, Хайдеггер). Але визначен-ня «атеїстичний» стосовно екзистенціалізму дещо умовне, оскільки визнання того, що в душах людей «Бог помер» супроводжується (зо-крема, в Хайдеггера та Камю) твердженням неможливості та абсурд-ності життя без Бога.

На противагу класичній раціоналістичній філософії екзистенціалісти намагаються осягнути буття як якусь безпосередню нерозчленовану цілісність суб'єкта та об'єкта. Виділивши як першопочаткове і правдиве буття саме переживання, вони розуміють його як переживання суб'єктом свого «буття-в-світі». Буття тлумачиться як безпосередньо дане людське існування, як екзистенція, котра не може бути