Безпосередня задача пізнання - дослідження причин предметів. Останні можуть бути або діючими причинами (те, що звичайно називається причинами), або кінцевими причинами, тобто цілями. Наука про діючі причини - фізика, про цілі або кінцеві причини - метафізика. Задача науки про природу - дослідження діючих причин. Тому суть природознавства Бекон бачить у фізиці. Знання про природу використовуються для поліпшення практичного життя. Механіка займається застосуванням знання діючих причин. Застосуванням знання кінцевих причин займається «природна магія». Математика, по Бекону, не має власної мети і є лише допоміжний засіб для природознавства.

Останній відділ знання - знання про людину, або антропологія; вона розглядає людину або як окрему особу, або як члена суспільства. У останньому випадку такого роду знання складає політику. Знання політики може бути, по Бекону, привілеєм тільки тих людей, які присвятили себе виключно діяльності управління державою. Наука про людську особу ділиться на науку про тіло - фізіологію і на науку про душу - психологію. Під душею Бекон розуміє щось речовинне. Втім, Бекон робить поступку загальноприйнятим в його час поглядам, відрізняючи від душі, як від предмету природничонаукового дослідження, дух, пізнання якого ґрунтується, на його думку, на одкровенні.

У утопії «Нова Атлантида» Бекон розвинув думку про перетворення всієї виробничої основи суспільства за допомогою науки і техніки. При цьому він указує на видатну роль науки для раціоналізації виробництва і для обумовлюваного їм величезного зростання багатств і всестороннього розвитку економіки. У іншому своєму творі - «Етичні, економічні і політичні досліди» - Бекон висловлює свої соціально-політичні переконання. Він вважає, що призначення дворянства полягає в обмеженні абсолютизму. При цьому Бекон застерігає від надмірних поступок крупної феодальної знаті.

Матеріалізм Бекона непослідовний. Поступки ідеалізму полягали у формальному визнанні ним особливої «науки» про бога (теології), у визнанні двоякої форми істини - не тільки наукової істини, але і релігійної, у відмові від прямої критики положень віри.

4. Чим відрізняється філософське світосприйняття від релігійного?

У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починас усвідомлювані і спою унікальність, свою відмінність під усього іншого в світі. В результаті у неї формуються певні уявлення як про основні риси тл особливості світу, гак і про свої пласні риси та особливості.

Отже, світогляд постає формою загального людського самовизначення в світі. Світогляд - це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, спіт, свої взаємини із світом, про своє місце у світі та своє життеве призначення».

Звідси і випливає те, що світогляд включає в себе та синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, бажання, інтуїцію, віру, надію, життєві мотиви, мету та ін. Через це складовими світогляду постають: погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи.

Світогляд в цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він с притаманним кожній людині у її нормальному стані. Але саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює й його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих.

Філософія - це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень.

Стає також зрозумілим і те, що філософія - це усвідомлений світогляд, що вона повинна прагнути бути аргументованою, внутрішньо стрункою, логічно послідовною. Звідси випливають основні аспекти взаємозв'язку філософії та світогляду. З одного боку, філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою: як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому; це позначається в літературі у такий спосіб - "філософія є теоретичним ядром світогляду". З іншого боку можна висловити і прямо протилежне твердження - світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд. Світогляд в цілому постає духовним грунтом для виникнення та розвитку філософії. Філософія не вигадує свої проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлені, людини, проте підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв'язання. Можна додати й те, що певною своєю частиною філософія взагалі виходить за межі світогляду. Йдеться про т є, що у філософії є суто інструментальні (практичні та вузькоспеціальні) підрозділи та знання, які не мають прямого світоглядного значення. Це, наприк-лад, вчення про структуру суджень, умовиводів та ін. Цей певний вихід філософії за межі світогляду має і своє змістовне пояснення. Якби філософія повністю збігалась із світоглядом, у неї не було б можливості досліджувати, критично аналізувати світ огляд.

Філософія як теорія не може бути найпершою формою світогляду. Бо будь-яка теорія передбачає попередні існування простіших форм знання. Історично першою формою світогляду прийнято вважати міфологію (від грецьких слів: перекази, оповіді, слово, учення) - розповіді або переповідання про богів, першопредків, почат-кові події світу та ін.

Як імпліцитне (невиражене) ставлення філософії до ре-лігії, її раціональна осмисленість, філософія релігії існує з тих пір, що й сама філософія. З огляду на онтологічно-генетичний їх зв'язок ця єдність є закономірною. Філосо-фія, як відомо, сягає своїм корінням найдавніших плас-тів людської свідомості, маючи у своїй