основі міфологію та релігію. Саме від них вона успадковує всі стрижневі світоглядні проблеми, піднісши їх до вищого рівня усві-домлення і піддавши специфічному теоретичному осягненню. У зв'язку з цим зміст ранніх етапів філософського буття несе в собі очевидні ознаки впливу міфологічної те-матики та відповідного їй стилю світорозуміння, оскіль-ки він був складовою релігійної мудрості й компонентом культової практики. В епоху середньовіччя, коли релігія стала панівним світоглядом, а церква монопольно поряд-кувала у сфері освіти, філософія не могла бути автоном-ною, їй випала роль помічника релігії та церкви. Процес самоусвідомлення філософії, що розпочався в Новий час, відбувався і під значним впливом теологічних ідейно-теоретичних засад, засобів розмірковування та обґрунту-вання. Нині релігія є не лише об'єктом філософського до-слідження, а й філософською теологією.
Релігія разом з філософією, як наголошував Гегель у своїх лекціях з філософії релігії в Берлінському універси-теті, майже рівноцінно увінчують грандіозну споруду люд-ського знання. Вони є тотожними. Адже філософія також є богослужінням, релігією, оскільки вона за своєю суттю є відмовою від суб'єктивних домислів і думок у своєму занятті Богом. З іншого боку, релігія, як вважає К. Яс-перс, назавжди залишається «філософією» звичайної лю-дини, єдиним авторитетом, який визнається нею у найви-щих світоглядних питаннях. Тому, незважаючи на від-мінності в особливостях і методах осягнення ними Бога, філософія і релігія взаємопов'язані. Впродовж багатьох століть філософія не лише вносила раціонально дискур-сивний аспект у теологію, а й була єдиною інстанцією, у межах якої релігія поставала як об'єкт дослідження.
Як особливий тип філософствування у формі інтерпретативного осягнення релігії в її граничних поняттях філо-софія релігії чітко сформувалась у Новий час, коли стала очевидною і усвідомленою буттєва відокремленість релігії як специфічної «даності досвіду» від інших сфер духовно-практичної життєдіяльності людини, а філософія набула статусу самостійного дослідницького явища, найвищого виду пізнання. Таке дистанціювання від релігії сприяло формуванню об'єктно-пізнавального ставлення до неї, адже в змістовому відношенні філософія релігії постає лише тоді, коли релігія як об'єкт її вивчення стає проблемою, яку вона прагне розв'язати за допомогою гаііо, почуттів та інтуїції.
Філософія релігії — сукупність актуальних і потенційних філософ-ських установок щодо релігії і Бога, філософське осмислення їхньої природи, сутності та сенсу.
Ні зважаючи па численні попередні пророцтва відносно того, іцо розвиток науки приведе до зникнення релігії, остання продовжує жити в сучасному Суспільстві і відігравати в ііьолі) все більш важливу раль. Справну тому, що в релііійиому сприйнятті світу походить своє виявлення глибинне відчуття людиною свосї первинної спорідненості із найпершими засадами буття. Цс відчуття історично еволюціо'іус від початкових культів (давни магія, ттсміш, анімізм) до розвинених систем монотеїстичних релігій, які ішбмиіюіпь характеру складних та важливих соціальних інститутів. Завдання філософії полягає в окресленні природи релігії, її проявів в житті суспльанва та її ролі в мситтевй долі окремої людини.
Із висоти того історичного досвіду, який здобутий цивілізованим людством на початок XXI ст., можна впевнено стверджувати, що релігія врешті окреслилась в якості органічного компоненту суспільної історії та людського самоусвідомлення так само, як і людського усвідомлення світу. Спроби розуміти релігію як результат фантастичного відтворення дійсності людиною, як образи, що навіяні страхом перед незрозумілими природними та соціальними явищами виникли тоді, коли ті, хто намагався осмислювати релігію, ще не уявляли собі всій її складності.
Що ж таке релігія? В чому полягає глибинна людська потреба в релігійному відношенні до дійсності? В чому можна побачити причини її внутрішньої суперечливості? До чого вона закликає людину, яким чином впливає на її життя та самоусвідомлення?
Релігія - це цілісна система вірувань і обрядів, які відносяться до священих, тобто заборонених речей; система вірувань і обрядів, які об'єднують в одну моральну общину, яка називається церквою, всіх, хто їх дотримується.
Релігія - це зв'язок людини з самим джерелом буття, який робить її життя
сповненим сенсу, надихає її на служіння, пронизує світлом все її існування,
визначає її моральне обличчя.
Філософія релігії виробила кілька підходів до пояснення сутності релігії. Всі ці підходи мають одну спільну рису. Вони стверджують, що в основі релігії лежать не розмірковування, не логічні доведення чи аргументи, а чуття, почуття, глибинні душевні поривання, емоції. На першому плані тут стоїть віра, тому інколи релігію визначають просто - це є віра у надприродне. Окремі дослідники слушно зауважують, що в деяких очевидно релігійних культах та навіть релігіях може не спостерігатись прямо чогось надприродного, а особливо - якогось вищого єства, що могло би набувати визначення Бога. Такими є деякі язичницькі культи (наприклад, культи тварин). В надзвичайно поширених та авторитетних сучасних східних релігіях - в буддизмі та даосизмі не існує уявлення про Бога як чогось наперед заданого світові та людині. Внаслідок того висувається твердження: релігія є концентрованим виразом певного релігійного досвіду. Що це за досвід? За Ф. Шлейєрмахером, німецьким дослідником релігії, цє є досвід почуття залежності нашого буття від вищого. Цей досвід не може бути переданий жодним міркуванням, проте саме він і спричиняє появу релігії.
Відмінності:
- релігія постає явищем виключно духовним, тобто притаманним лише людині;
- релігія виражає та позначає певні фундаментильні особливоеті людини та її відношення до дійсності;
- релігія передбачає те, що дійсність, для людини розпадається па першу, видиму, важливу, проте – неосновну, та на другу, приховану, невидиму, але найпершу їй суттю, основну, фундаментальну. Видима дійсність позначається як звичайна, фізична, повсякденна, а невидима - як священна, надзвичайна;
- в релігії природа людини, її