В релігійному досвіді людини на перший план виходить її тверде внутрішнє відчуття, навіть - передчуття та переконання в тому, що ні її саму, ні світ не можна звести до фізичного, наочно наданого, що світ має, умовно кажучи, не лише вимір горизонтальної просторовості, а й вимір вертикальний, в глибинні свої основи. Безумовно, що перш за все таке переконання тримається на людському самосприйнятті: бо ж в самій собі людина віднаходить означені виміри. У вирі життя людям досить часто видається, що реальністю є тє, що можна помацати, побачити, на що можна наштовхнутись. Проте, поставимо питання: чи була би людина людиною, якби всі її душевні прояви можна було би подати в якосгі зміненої фізичної реальності? В такому випадку людина була би частиною природного процесу, але тоді їй не потрібний був би розум, оскільки саме він дає можливість людині вибудовувати свою реальність, свій світ. Тому людину з давніх часів мучить питання: що може лишитися (і чи може лишитися) від всіх наших страждань, переживань, душевних мук? Усвідомлення того, що вся сфера душевного і є визначальною для людини, для її ставлення до себе і до світу, постас важливою складовою релігійного світобачення та переживання дійсності.

Богослов'я не приймає наведених вище пояснень природи релігії. З позиції богословської є лише одна - єдина причина як релігії, так і будь-чого іншого: це Бог. Не людина шукає та знаходить в собі дещо таке, що штовхає її до релігії, а Бог від самого початку закладає в людську душу певні свідчення про себе, про свою присутність в світі. Тому людина просто не може не бути тою чи іншою мірою релігійною. Вона може відпасти від Бога, але це ніяк не принижує Бога та не применшує його сили і значущості. Філософія релігії виходить при цьому із найпершої відкритої нам реальності - із людини з її душею, духом, почуттями та самоосвідченнями.

При обговоренні і осмисленні таких питань ми звертаємось до того, як виявляє себе релігія в історії людства. Ми знаємо, що в багатьох релігіях вважається, що історична незмінність їх провідних положень свідчить про їх непохитну істинність та силу, про те, що вони є вищими за історію та людську думку. Але численні дослідження, в тому числі - вивчення сучасних етносів, що перебувають на архаїчній стадії розвитку, свідчать, що відбуваються певні зміни і в наборі провідних тверджень певних релігій, і в їх тлумаченні, і в релігійних ритуалах та обрядах. Наприклад, так званий християнський "Символ віри" був сформульований та прийнятий лише на Нікейському християнському соборі у 325 році, тобто майже через 300 років по смерті Христа.

Соціально-історичну обумовленість мають не лише конкретні складові релігії, а й її реальні види та типи. Різні релігії виникали в різні часи, в різних регіонах земної кулі та за різних соціальних обставин. До того ж тут давались ознаки не лише історичні, а й психологічні чинники, навіть індивідуальні відмінності релігійного досвіду. Так, західно-європейська культура в цілому є демонстративною, оберненою назовні. Християнство в західній Європі набуло багато форм та проявів, а богослов 'я (теологія) - надзвичайної розгалуженості. Православ 'я (східна гілка християнства) у порівнянні із католицизмом постає значно консервативнішим, набагато чуттєвішим, внутрішньо заглибленим. У мусульманстві однозначно вважається, що Бог (Аллах) не має і не може мати ніякого конкретно-чуттєвого окреслення та виявлення. Через це тут були виключені будь-які зображення Бога, а наголос у богопізнанні падав на літеру, на слово. Звідси випливає надзвичайно витончена каліграфія, а також наполягання на тотожності знання та віри: лише через знання (а не споглядання) можна наблизитись до перших істин світу.

Складність релігії, її органічна вписаність у суспільну історію вимагають аналізу структури релігії, її найперших складових. Адже, як стає зрозумілим, релігія - це перш за все явище духовне, проте - не лише духовне.

Використана література:

1. Вандишев В.М. Філософія, - К:, Кондор, 2005;

2. Спіркін А.Г. Філософія, - М:, 2002;

3. Петрушенко В.Л. Філософія, - Л:, 2003.

4. Краткий очерк истории философии.- М., 1981;

5. История философии: В 4 т. - М.: Изд-во АН СССР, 1991;

6. Філософська думка, №5, 1998, с. 120.