Реферат на тему:

Що таке категорії моральної свідомості?

Категорії – це такі основоположні поняття, які виступають водночас і відображенням найзагальніших властивостей дійсності, й актуальними формами діяльності свідомості, яка з даним аспектом дійсності має справу. Говорячи про категорії моральної свідомості, потрібно усвідомити, що вони – зовсім не якісь сухі абстракції, в них акумулюються реальні людські тривоги, радощі й страждання. Існування подібних категорій свідчить про певну буттєву вкоріненість людської свідомості, про її реальні витоки.

Так, категорія добра, яка розглядається як цінність і провідна ідея моральної свідомості, що безпосередньо виводить її до проблем буття, проблем морального упорядження світу, визначає разом з тим і фундаментальну внутрішню форму діяння самої цієї свідомості. Для того, щоб серйозно ставитися до своїх обов’язків, прагнути до реалізації добра, шукати можливість зробити свій внесок у розвиток позитивних начал зовнішнього буття, людина передусім має бути впевненою, що ці позитивні начала справді-таки існують, має бути переконаною у благості буття загалом; в іншому разі її життєве завдання могло б бути зведене до примітивного егоїстичного самоствердження. Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідомість обов’язку, а живі почуття любові, жалю, симпатії, безкорислива радість спілкування. Адже мало тільки бажати добра – добра, як вони його розуміли, нерідко хотіли й найжорстокіші тирани, - мало і працювати задля його реалізації. Важливою є здатність добром робити добро – так вибудувати конфігурацію своєї дії, своїх учинків і стосунків, щоб за будь-якого позитивного ефекту вони завдавали щонайменше зла людям і довкіллю. Але щоб скласти повніше, детальніше уявлення про добро як фундаментальну категорію моральної свідомості потрібно врахувати й категоріальну специфіку його одвічного антагоніста – морального зла.

Моральне зло має місце тоді, коли негативні явища й процеси дійсності постають як наслідок свідомого волевизначення суб’єкта, коли за ними розкривається відповідний вольовий акт. Іншими словами, моральне зло – це зло, яке людина обирає, обирає тією чи іншою мірою, в силу тих або інших причин.

Добро і зло в певному розумінні передбачають одне одного: у світі, де неможливо було б грішити, де перед людиною не відкривався би специфічний вимір злої волі, можна було б говорити про що завгодно, тільки не про добро. Ще Гегель у „Філософії права” підкреслював „необхідність зла” як принципу суб’єктивної індивідуальності, котрий моральність має здолати, використавши всі можливості духовного розвитку. Така „необхідність зла” не означає, що потрібно його спеціального вигадувати, тягти звідкілясь у власне життя. Не слід турбуватися про те, що зла для когось не вистачить. Оскільки людина не є всемогутньою, для неї завжди залишатиметься відкритою царина морального вибору, один з полюсів якого буде позначений як зло. Потрібна тільки готовність мужньо й відкрито, не втрачаючи ні власної гідності, ні любові до ближніх, стрічати зло там, де воно вторгається в наше життя.

Не менше значення, ніж категорії добра і зла, має наступна пара категорій моральної свідомості – категорії сенсу життя і ставлення до смерті. Тільки про людину достеменно відомо, що вона здатна, по-перше, ставити собі питання про своє місце та призначення у світі й, по-друге в залежності від відповіді на це питання, обирати з-поміж можливих варіантів власний життєвий шлях. Традиційна філософська проблема сенсу людського життя, як і пов’язана з нею проблема ставлення до смерті, закладена в самій специфіці людського способу буття.

Пошуки сенсу власного існування – неодмінна духовна турбота кожної людської особистості. І, являючи собою істоту суспільну, людська особистість не може будувати своє життя, не враховуючи спрямованого на неї погляду „інших” – рівнопорядкових з нею людських суб’єктів. Вільно чи мимовільно, свідомо чи неусвідомлено кожен з нас прагне до того, щоб наше життя набувало осмисленості для наших партнерів по спілкуванню, - інакше ми не тільки залишимося самотніми, а й узагалі не зможемо реалізувати себе як особистість. Саме це спонукає морально розвинуту особистість знову й знову шукати і знаходити, творити і відкривати наново сенс власного буття.

Та навіть за наймудрішого способу життя, реальної безмежності посування вперед нам у нашому індивідуальному бутті не дано. Адже буття кожного з нас має початок і кінець; кожен так чи інакше пам’ятає про неминучість власної смерті й, здебільшого, має гіркий досвід переживання смерті інших, близьких йому людей – друзів, рідних, коханих. Уже це одне здатне спонукати до роздумів про те, в чому сенс нашої, такої нетривалої, присутності на цьому світі. Тому потрібно дбати про осмисленість нашого життя, вносячи у нього ті чи інші цінності, але насамперед його, це життя, потрібно витримати, не загубити, не дати йому вислизнути в безодню небуття.

Категорія обов’язку фіксує набуття загальним уявленням про належне форми конкретної вимоги, зверненої до людського суб’єкта відповідно до його становища й ситуації, в якій він перебуває в даний момент. Іншими словами, вона позначає таке моральне усвідомлення належного, за якого здійснення останнього постає перед особою як її нагальне практичне завдання. Ще інакше: ми повинні відчувати свою суб’єктивну причетність до реалізації цього належного, усвідомлювати, що без власних наших цілеспрямованих зусиль воно, можливо, ніколи й не буде здійснене. Важливо відрізняти осмислення в категорії обов’язку різноманітних суспільних, професійних і т.п. вимог до людини від того, що становить невід’ємний зміст морального обов’язку як такого. Трапляється, що між морально санкціонованими суспільними