Філософія Стародавньої Індії

Зародки філософського мисленні Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. до н.е.). Вже у ІІ тис. До Р.Х. на території Індії склались дрібні державні утворення. Староіндійське суспільство мало кастовий характер. Світоглядом цього суспільства була міфологія. Давньосхідна і давньогрецька філософія виникають майже одночасно, але історію цієї науки починають завжди зі Сходу. Чому? Це можна пояснити так:

Східна філософія тісніше переплетена з такими науками, як міфологія, релігія, магія, традиціями та обрядами.

Філософська думка Стародавнього Сходу опиралась на канонічні духовні джерела і в цьому сенсі вона сягала своїм корінням значно далі, ніж алятична.

Зміст філософського мислення відображають: 1) “Веди” – канонічне духовне джерело Стародавньої Індії. “Веди” – збірник міфів (“відати”, “знати”) записані на листях пальми приблизно 1,5 тис. Років до Р.Х.

Веди – стародавні пам’ятки індійської літератури написані віршем і прозою. До складу входять саліхіти – це 4 збірки до яких входять молитви, заклинання, певні тлумачення, міфи, розповіді про богів, гімни, давні світоглядні уявлення.

Брахмани – це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів.

Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед. Це повальна назва різних за своїм характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану. З філософської точки зору “Упанішади” є найцікавішими текстами (від слова “сидіти поруч” мається на увазі поруч з учителем, тобто це тексти-пояснення таємних знань, що містяться в основних текстах “Вед” – саммітах).

Упанінгади містять:

найдавніші версії виникнення світу, серед яких найважливіше значення мали:

а) виникнення світу із яйця (ідея про самозародження всього, осмисленого у якості живого);

б) виникнення світу внаслідок глибокого само зосередження (тапасу) первинного духу;

в) виникнення світу внаслідок жертвоприношення (ідея, згідно якої народження та смерть невід’ємні одне від одного).

Трактування першооснови буття, як універсального абстрактного принципу (Брахман), який ототожнюється з індивідуальною духовною сутністю людини, з її душею (атаман).

Певне бачення життєвої долі людини: концепція безмежного кола перевтілень душі (сансара і закон карми).

Позитивну оцінку ролі пізнання як самозосреедження на превнних сутностях світу (необхідність, усвідомлення ждності Брахмана і атмана як умови “звільнення” від безмежного кола перевтілень).

Думку про можливість та умови здійснення людської свободи, яка здатна подолати комічний закон карми.

Міркування про співвідношення дій, активності людини і свободи.

Принципи закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою таких світоглядних систем:

брахманізм;

бхагаватизм;

буддизм;

джайнізм.

При цьому слід зауважити, що буддизм і джайнізм офіційно не визнавали вищого авторитету Вед, але, все-таки, як свідчить історія, вони на них спирались, логічно випливали з них.

Таким чином вже у найдавніших духовних джерелах Стародавньої Індії йдеться про фундаментальні моральні ідеї, про певне осмислення становища людини у світі, про різні шляхи звільнення від кармінних законів долі, найкращими з яких є шлях дійового самовдосконалення.

В цілому тут роздуми про людину перевалюють над роздумами про зовнішній світ, а людське “Я” стає ключем до пояснення природи.

Джайнізм (від слова “джіна” – переможець) закликав людину підпорядковувати своє життя суворим аскетичним регламентарям. Якщо людина здатна це втримати та ще й не заподіяти шкоди жодній істоті, вона ставала переможцем карми.

Але найважливішим з погляду філософської думки постає буддизм. За переказами засновником його був принц Гаутама Сіддхартха з роду Шак’ів (563- 483 рр. До Р.Х.). Життя Гаутами настільки оповите легендами, що про нього майже немає реальних відомостей. Пільгимен достовірним є те, що захищений з дитинства від життєвих прикрощів та негараздів він був вражений випадково побаченими фактами людського старіння і смерті. Пройшовши через сповідування різних етичних учень, Гаутама врешті-решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на основі життя. Тут на нього найшло просвітлення він став Буддою (просвітленим, знаючим) проголосивши учням чотири основні (“діамантові”) істини.

Основні істини проголошені монахом Гаутамою Сідфсартхою:

Життя – це страждання (народження, хвороба, старість і т.д.);

Причиною страждань є бажання і жага життя;

Припинення страждань можливе лише шляхом відмови від спраги життя, залишення її;

Шлях до позбавлення страждань є восьмиразовий (правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне життя, правильна увага, правильне зосередження, правильне устремління).

Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і досягає стану “нірвани” – повного припинення будь-яких хвилювань та розчинення у невимовній початковій тиші світу.

Буддизм створив оригінальне трактування світобудови. Реальність, доступна чуттєвому спогляданню, є несправжньою, ілюзорною. Насправді існують лише енергетичні “крапки”, згущення під назвою “дхарми”.

Вони перебувають у збудженому, динамічному стані і тому вступають маж собою у з’єднання та переплетіння. Уся навколишня реальність, як і людина, постає певними вузликами енергетичних зв’язків дхарм.

Людина може свідомими зусиллями розв’язати їх сплетіння і випустити дхарми у вільний стан. Це і буде нірвана. Іноді нірвану описують так:

У суцільній темряві на поверхні океану плаває лампа з вогником, що ледве освітлює невеличку частину простору. Олія у лампі поступово вигорає, і вогник згасає. Коли він згасне повністю, ніхто не зможе сказати, де небоЮ, де вода, а де лампа. Все розчиниться у всьому.

Бріхаспаті, Вардхзамана, Га тама, Будда, Канада, Капіле, Патанджалі, Джайміні і Бадарайана вважали засновниками цих світоглядних систем. Вони залишили після себе Сутри (священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу, пожертвування, домашнього життя і громадських обов’язків), у яких викладено суть їхніх вчень. І донині Сутри є предметом коментарів, доповнень і оновлення відповідно до потреб істори6чних умов.

Характерною особливістю староіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Аналіз