Філософія стародавніх Греції і Риму

Становлення філософії Стародавньої Греції відбувалося в VI-V ст. до н.е. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд. Філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торго вельної частини населення, що почала боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників. Зв'язок з виробництвом, бурхливий розвиток якого був пов'язаний насамперед із застосуванням заліза, розвиток товарно-грошових відносин, зростання культури, соціальне протистояння і перехід від авторитарних аристократичних форм дер-жавного управління до тиранічних, а через них до демократичних — все це сприяло становленню і розвитку особливої філософії. Біля джерел формування наївно-стихійної філософії у Стародав-ній Греції стояла Мілетська школа, засновником якої був Фалес (640-562 pp. до н.е.). Вперше про нього як філософа згадує Арістотель, доходячи висновку, що Фалес є одним із перших, хто, зайнявшись філософією, вважав началом усіх речей конкретно-чуттєве, безпосе-редньо дане. Цим началом у нього є вода. З одного боку, Фалес, розуміючи воду як начало, наївно примушує плавати на ній Землю, а  з іншого боку, це не просто вода, а вода розумна, божа. Для Фалеса світ повний Богів. І ці Боги є душі тіл у вигляді джерел їхнього (тіл) саморозвитку. Вирішення проблеми пізнання Фалес також грунтує на принципі єдиного начала (води). Всі знання він зводить до єдиної основи. І цією основою є мудрий пошук і добрий вибір. Учнем і послідовником Фалеса був Анаксімандр (611-546 pp. до н.е.). Він першим серед старогрецьких філософів створив прозову фі-лософську працю "Про природу". Саме назви цієї та інших праць свідчать, що перші старогрецькі філософи, на відміну від староін-дійських і старокитайських, були передусім натурфілософами. Анаксімандр першим дійшов до категоріального визначення на-чала, тобто того, що лежить в основі існування речей. Таке начало Анаксімандр назвав "алейроном". Апейрон, за Анаксімандром, — це щось безконечне, всеохоплююче і безмежне, незнищуване і таке, що перебуває у вічній активності і русі. Анаксімандр першим серед філософів висуває ідею еволюційного походження людини. Він вважає, що людина зароджується і розвива-ється до дорослого стану у череві величезної риби. Народившись до-рослою, бо дитиною вона не змогла б самостійно вижити, людина виходить на суходіл і починає новий період свого існування. Учень і послідовник Анаксімандра Анаксімен (585-524 pp. до н.е.) бачив першоосновою всього сущого повітря, яке він вважав найбільш безликим із чотирьох стихій. Анаксімен називає повітря безмежним, тобто "апейрос". Таким чином, апейрон перетворюється із субстанції у її властивість. Апейрон, заАнаксіменом, — властивість повітря. Найцікавішим у філософії Анаксімена є розуміння ним душі. За-гальновідомо, що Фалес і Анаксімандр мало говорили про душу і свідомість. А от Анаксімен бачив у безмежному повітрі начало і тіла, і душі. Душа є повітряне явище, і, маючи властивості повітря, вона здатна до творіння, творчості. (.Основні філософські принципи мілетців були розвинуті Гераклі-том Ефеським (540-480 pp. до н.е.). Гераклітові належить філософський прозовий твір "Про приро-ду" (не плутати з одноіменною працею Анаксімандра). На жаль, ви-клад думок у цьому творі затемнений стилістично, якоюсь загадковіс-тю, тому думки його невидимі, темні (недарма Геракліта називали "темним"). Але його мова, на відміну від Анаксімена, проста й неви-мушена, багата метафорами і порівняннями. Це міфологізована мова. У Геракліта міфології більше, ніж у мілетських філософів. Проте у вченні Геракліта основою наук вважається логос. Саме Геракліт вперше вводить у філософську мову термін "логос", який у нього означає загальний закон буття, основу світу. Геракліт ствер-джує: все здійснюється за логосом, який є вічним, загальним і необхідним; вища мета пізнання — це пізнання логоса, а разом з тим пізнан-ня вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості, бо ознака мудрості — це здатність погодитися з твердженням логосу, що все єдине. При цьому Геракліт вказує, що пізнання логосу, мудрості да-ється не всім, хоча всі люди від природи розумні.» Розуміння логосу як об'єктивного закону світобудови, як принци-пу порядку і міри приводить Геракліта до відкриття субстанційно-ге-нетичного начала всього існуючого у вогні. Вогонь у Геракліта є не тільки те, що лежить в основі всього існуючого, а й те, з чого все виникає. Все існуюче, вказує Геракліт, завжди було, є і буде вічно жи-вим вогнем, який з часом то спалахує яскравіше, сильніше, то згасає. Логос у Геракліта — це закон Всесвіту. У відповідності з цим зако-ном все абсолютно змінне, у світі нічого не повторюється, все мину-ще і одноразове — "все тече". Геракліт є одним із перших філософів, хто помітив, що одне і те саме є водночас відмінне і навіть протилежне. Він вказував, що суттє-ва зміна — це зміна в свою протилежність, що одна протилежність виявляє цінність іншої, суперечливість зближує протилежності. Гераклітівський вогнелогос притаманний не тільки всій світоСл -дові, а й людині, її душі. Душа має при цьому два аспекти: речово натуральний і психічно-розумовий. Завдяки тому, що душа вогняна, вона має самозростаючий логос. У соціальній філософії Геракліта закладаються основи демократії. Він підкреслює, що народ у державі вище за все має ставити закон, він має боротися за нього, як за свій власний дім. А це необхідно робити тому, що всі людські закони живляться від єдиного Божест-венного Закону - Логосу. Наступним кроком у становленні античної філософії (після іонійсь-кої філософії - філософії мілетської школи і її послідовників) була італійська філософія,