Судження смаку, очищене від утилітарності, є споглядальним судженням, тобто, будучи байдужним до існування предмета, лише зв'язує його властивості з почуттям задоволення і невдоволення.

З трьох видів задоволення, що означають, отже, три різних співвідношення представлень з почуттям задоволення і невдоволення, стосовно якого ми відрізняємо друг від друга чи предмети способи представлення, перші два: приємне - те, що доставляє насолоду, гарна - те, що цінують, схвалюють, є не естетичними, тому що в першому випадку зацікавлені зовнішні почуття, у другому - зацікавлений розум. І тільки третій вид задоволення позбавлений усілякої зацікавленості - прекрасне - те, що тільки подобається і тому воно вільно, а, виходить, і естетичне. "Приємне і добре відчувають і тварини, позбавлені розуму, красу - тільки люди",стор.211. Кант виводить дефініцію прекрасного: "Смак їсти здатність судити про чи предмет про здатність представлення на підставі чи задоволення невдоволення, вільного від всякого інтересу. Предмет такого задоволення називається прекрасним".

З цієї дефініції можна судити про те, що судження, вільне від всякого інтересу, містить у собі підстави задоволення для кожного. У цьому суб'єктивному представленні про предмет суб'єкт може припустити, що той чи інший предмет чи може повинний викликати в іншого індивіда таке ж судження - чи задоволення невдоволення. і "хоча воно тільки естетичне судження і містить лише в собі відношення представлення про предмет до суб'єкта, воно подібно з логічним судженням про те, що можна припускати його значимість для кожного",стор.213, однак з понять ця загальність також не може виникати. Отже, судженню смаку, цілком відрізане від всякого інтересу, повинне бути пресуще домагання на значимість для кожного, але без загальності, спрямованої на об'єкти, тобто, з ним повинне бути зв'язане домагання на суб'єктивну загальність. З трьох видів задоволення гарне і приємне базуються на особистих почуттях, тому суб'єкт охоче погоджується з іншими, незбіжними з ним думками про даний предмет. Але в прекрасному суб'єкт свої представлення намагається видавати за загальні і відстоює свою точку зору в суперечці зі співрозмовником, вимагаючи від нього тих же естетичних суджень, що й у нього, але загальність задоволення в судженні смаку представляється тільки як суб'єктивна. У судженні смаку про предмет, представлення про цей предмет може бути лише щиросердечним станом у вільній грі уяви і розуму, передує почуття задоволення від цього предмета і є основою цього задоволення. "Прекрасно те, що усім подобається без /посередництва/ поняття".

Всякий інтерес псує судження смаку і позбавляє його неупередженості, особливо якщо він, на відміну від інтересу розуму, неподає доцільність почуттю задоволення, а засновує її на цьому почутті. Тому судження, на яке виявляється такий вплив, не може претендувати на загальзначимість смаку. Смак завжди виявляється варварським там, де він для задоволення має потребу в додаванні збудливого і зворушливого, а тим більше, якщо він робить критерії свого схвалення, тим більше часто те, що збуджує, зараховується до краси і навіть видається за красу. Судження смаку, на яке збудливе і зворушливе не має ніякого впливу є чисте судження смаку.

У понятті смаку існують два види краси: вільна краса - не припускає в собі ніякої мети і своєї внутрішньої досконалості - до цього поняття Кант відносить продукти природи і непрограмну музику. Якщо ж краса припускає поняття мети, що визначає, чим повинна бути річ, а значить і припускає її досконалість, це краса привхідна /обумовлена краса/, до таких понять Кант відносить різні продукти людської діяльності. Судження про вільну красу є чистим, судження про привхідну є прикладне судження смаку. У судженні про прекрасний не може бути ніякого об'єктивного правила смаку, справді, будь-яке естетичне судження є почуття суб'єкта, а не поняття про об'єкт, хоча емпіричний досвід народів створював за всіх часів такі поняття про ідеал краси, вірніше, норми роду краси, але вона, ідея, слабка, і навряд чи може претендувати на критерії прекрасного, хоча на деякі твори мистецтва дивляться як на зразкові. Як далі пише Кант, ідеалом краси може бути тільки те, "що має мету існування в собі самому, а /саме/ людинаа, що розумом може сам визначити собі свої мети, чи де він повинний запозичати їх із зовнішнього сприйняття, все-таки в стані з'єднати їх з істотними і загальними цілями і потім також і естетично судити про згоду з ними - тільки людина, отже, може бути ідеалом краси, також як серед усіх предметів у світі /тільки/ людство в його обличчі, як мисляча істота, може бути ідеалом досконалості".

Про прекрасний завжди думають, що воно має необхідне відношення до задоволення, але ця необхідність особливого роду: нетеоретична об'єктивна необхідність і непрактична необхідність. Це, як відзначає Кант, "задоволення є необхідний наслідок деякого об'єктивного закону й означає тільки те, безумовно / без подальшого наміру/ повинне діяти певним чином".

Скоріше, це необхідність зразка, що базується на почутті суб'єкта, але цей суб'єкт видає своє особисте судження смаку не за частку, а за загальне і будучи як би чистою ідеальною нормою. При припущенні