Реферат на тему:

Загальнолюдські цінності та форми їх буття

Питання про цінності є актуальним в будь-яку кризову епоху. Коли людство незадоволене собою, не спрацьовують звичні стереотипи, традиції і норми, виникає необхідність в філософській рефлексії, яка дає змогу подивитися на себе збоку. Симптоматичним є звернення до аксіологічної проблематики педагогіки, психології та інших дисциплін, що свідчить про зміну парадигм цих наук і суспільної свідомості загалом. Власне філософський ракурс полягає в постановці питань про взаємовідношення цінностей з іншими формами пізнання і опанування світу, про механізм їх формування на рівні особи і суспільства, про форми їх буття, а не зводиться лише до декларативного переліку. Слід сказати, що і духовність, про яку так багато зараз говорять, є за своєю суттю ціннісним відношенням до світу, інтенцією до загальнолюдського. Чисто пізнавальне відношення, в якому людська суб’єктивність нівельована – не більше, ніж бажана абстракція, оскільки в дійсності світ пронизаний конкретною діяльністю людини, яка несе на собі відбиток його особистості.

Логіка дослідження цінностей зумовлена їх вихідним визначенням, поняттям. При розумінні цінностей як предметів і явищ, що задовольняють наші потреби, не ставиться власне проблема цінностей, оскільки на перший план висвається об’єктивна сторона відношення. При такій інтерпретації мова йде власне не про цінності, а про блага. Визнання людської суб’єктивності та ситуативності необхідним компонентом нашого існування тільки і дозволяє нам поставити проблему цінностей та створити позитивну її теорію. В такому розумінні проблема цінності – це проблема значимості чого-небудь на відміну від власне існування. Витоки такого аналізу ми знайдемо в філософії Г.Лотце та Г.Когена.

Таким чином, для конституювання цінності недостатньо лише об’єктивної основи, необхідне ще й суб’єктивне прийняття цієї основи як цінності, тобто основа повинна мати певну значимість для суб’єкта. Значимість виражається в формі переживання. Почуття виступає тим єдино спільним, що ми знаходимо в різних випадках ціннісного відношення, почуття і є елементарною формою буття цінності для суб’єкта.

Переживання цінності як її суб’єктивне прийняття має великий діапазон: від інстинктивних потягів і так званих фіксованих установок, що, як правило, не усвідомлюються, до свідомого вибору і проблеми смислу (сенсу), але завжди визначальним в ціннісному відношенні є саме почуття. Те, що ніколи не переживалось, не буде цінністю для особи, воно маже сприйматися лише розсудком і існуватиме як логічна, абстрактна можливість цінності. Для розуміння духовності звідси слідує висновок: не можна бути духовним, не будучи душевним. Слід зауважити, що протиставлення цінності оцінці ґрунтується якраз на розумінні цінності як чогось об’єктивного, а оцінки – як суб’єктивного, як судження про цінність. Між тим ціннісне відношення включає в себе і оцінку.

Значення цінності переживається, смисл – усвідомлюється. Більш того, смисл – це проблема значення, питання про значення, яке виникає тоді, коли людину не задовольняє процес переживання. Коли зникає позитивне значення об’єкта, його позитивне сприйняття (може змінитися не сам об’єкт, а лише відношення до нього), тоді постає питання про смисл цього об’єкта. Аналогічно і з сенсом людського життя: людина починає його шукати, тобто задумується про нього, коли життя вже позитивно не сприймається, а спричиняє страждання.

Можна сказати, що значення і смисл – форми буття цінності для суб’єкта. Специфіка смислу полягає в тому, що він безпосередньо пов’язаний з цілеспрямованістю, з ідеальним образом речі чи явища, з певним взірцем, ідеалом. Тому сфера цінностей – площина не лише сутнісного, але й ідеальної спрямованості, майбутнього, трансцендентного. Оцінка залежить від певного масштабу, сконструйованого ідеально. І в ціннісному відношенні ці дві його грані не можна розділити, не втративши самої цінності. Ідеальний образ, цілеспрямованість не є протилежними реальності. Суб’єктивно вони вже є як наявний стан буття і можуть значити більше, ніж якась матеріальна річ.

Специфіку ціннісного відношення можна ясно бачити на прикладі духовних цінностей, особливо “вищих”. Матеріальні цінності очевидно і безпосередньо вкорінені в предметному світі і лише опосередковано – в системі суспільних відносин. В неявній формі проступає в них ідеальний образ, масштаб. Духовні ж цінності безпосередньо пов’язані з суспільними відносинами, і в цілому можна сказати, що за запитанням про цінності ховається проблема взаємовідношень особи та суспільства.

Словосполучення “вищі” цінності”, як правило, вживається поряд з прикметником “вічні”. Вдумуючись, який в цьому сенс, слід зазначити, що будь-які цінності можна назвати вічними лише в рамках виміру людського буття. В тій мірі, в якій вічне людство, вічні і “вищі” цінності; мова ні в якому разі не йде про цінності, котрі існують самі по собі в космічному просторі безвідносно до людини. В вічності “вищих” цінностей фіксується момент їх відносної стабільності. По суті, вічність в даному випадку має якість загальнолюдськості. Стосовно ж окремого індивіда “вищі” цінності дійсно є вічними і в певній мірі апріорними як наперед задана система суспільних відносин. Їх також часто називають непорушними, але не тому, що всі їх дотримуються, а через те, що лише при умові, що вони є нормами для більшості, людство взагалі може вижити як спільнота. Тому досить часто, не зважаючи на природний і, можна сказати, вимушений, характер цих норм, їх покривають ковдрою святості і безумовності.

Говорити про сприйняття загальнолюдських “вищих” цінностей складно тому, що загальне – завжди є тією чи іншою мірою абстракція, тільки можливість, чимось зумовлена, але тим самим – і дещо стійке, постійне; буття ж індивідуальних цінностей завжди пов’язане не