Представник американського постпозитивiзму Стiвен Тулмiн у се---рединi 60-х рокiв запропонував iншу iсторичну модель науки, цент---ральна iдея якої полягає в iсторичному формуваннi та функцiону---ваннi "стандартiв рацiональностi та розумiння, якi складають осно---ву наукових теорiй".

Основною проблемою, яка знаходиться у центрi уваги Тулмiна, є проблема пояснення концептуальних змiн у науцi. Ця проблема вира---жена у питання - "яким чином, за яких обставин i завдяки якому процесовi фундаментальнi поняття змiнюють одне одного?" [4. -с.12]. Також вiн цiкавиться iдеями iсторизму та наукової рево---люцiї, проблемою вiдносної самостiйностi науки в системi суспiль---ної свiдомостi та культури.

Вже в раннiй працi пiд традицiйною неопозитивiстською назвою "Фiлософiя науки" (1953) Тулмiн пiддав критицi абсолютизацiю логiчних (дедуктивiстських та iндуктивiстських) методiв аналiзу мови науки, а також неопозитивiстськi уявлення про аналiз та син---тез, зробив деякi критичнi зауваження на адресу традицiйних пози---тивiстських концепцiй науки як "майже не дотичних до практичної роботи у областi фiзики"[5. -p.122].

Тулмiн дуже швидко завоював визнання як фiлософ, котрий вiдки---дає формально-логiчнi схеми, системи та моделi; його почали iмену---вати "представником антипозитивiстської течiї англо-американської фiлософiї" [6. -с.71], що висунув найбiльш радикальнi заперечення проти неопозитивiстської програми з позицiї "iсторика науки".

У своїх фiлософських пошуках Ст.Тулмiн еволюцiонує вiд неопози---тивiзму, англiйської школи "фiлософiв буденної мови", та махiзму до гносеологiчного еволюцiонiзму Чикагських фiлософiв. Вiн вiдмов---ляється вiд вульгарно-гносеологiчного положення Е.Маха про "iнте---лектуальну еволюцiю" як безперервну аккумуляцiю знання, а також не приймає вирiшення проблеми концептуальних змiн Г.Фреге, Р.Дж.Коллiнгвудом та Т.Куном. На думку Тулмiна, помилка Фреге та Коллiнгвуда полягає в тому, що "вони обоє приєднались до фiло---софського культу систематичностi, тобто до переконання, що поняття повиннi утворювати "логiчнi системи""[2. -с.180], а отже - прирiвняли "рацiональне" до "логiчного". Такий пiдхiд ве---де до того, що "рацiональнiсть" наукового вiдкриття ( тобто конк---ретних рацiональних дiй, котрi можуть знаходитись за межами логiки i мови, за допомогою яких вченi домовляються про грунтовно пiдго---товленi концептуальнi змiни) може випадати з поля аналiзу та оцiнки, якщо використовувати лише "логiчнi" чи лiнгвiстично само---визначенi термiни.

Недолiк iсторичної моделi Т.Куна, на думку Тулмiна, полягає у перебiльшенi значення змiн, що вiдбуваються при замiнi теорiй, оскiльки немає абсолютних розривiв. "Називаючи змiну "рево---люцiйною", ми не вiдкидаємо свого зобов'язання пояснити "обставини та процеси", що мають мiсце пiд час цiєї змiни" [2. -с.182]. Замiсть "революцiйного" пояснення iнтелектуальних змiн Тулмiн про---понує еволюцiйну модель iсторiї, яка пояснює як поступово транс---формуються "концептуальнi популяцiї". Еволюцiйне пояснення дося---гається ним завдяки використанню iдеї Дарвiна про мiнливiсть та природний вiдбiр видiв у якостi iлюстрацiї "популяцiйної теорiї".

Також, iз критикою "моделi Куна" виступив П.Фейєрабенд. Ево---люцiя iдей Пола Фейєрабенда прослiдковується з 50-х рокiв нашого столiття. Спочатку вiн притримувався поглядiв, якi були близькими до "аналiтичної фiлософiї" як рiзновиду неопозитивiзму, потiм став прихильником концепцiї К.Поппера, але невдовзi зайняв позицiю кри---тичного вiдношення до попперiанства. В рядi статей вiн вiдкидав фiзико-пiзнавальний принцип вiдповiдностi, згiдно якого однi те---орiї в науцi бувають частковими або граничними випадками iнших, повнiших та бiльш iстинних теорiй. Поступово фiлософiя науки Феє---рабенда приходить до обгрунтування теоретичного плюралiзму як ос---нови iнтелектуальної творчостi, що методологiчно заперечує пара---дигмальнiсть залишаючи їй мiсце лише в епiстемологiї, використову---ючиу тезу про залежнiсть емпiричних знань вiн прийнятої теорiї, а самої теорiї - вiд її власної та онтологiчної мови i вiд прийнятої фiлософiї.

У 60-тi роки Фейєрабенд висловлювався i в пiдтримку тези про "неспiврозмiрнiсть" рiзних теорiй. Саме вiн з найбiльшою вiдвертiстю висловив тi наслiдки та пiдсумки, до яких прийшла "постпозитивiстська" методологiя науки, виразив доведенi ним до логiчного завершення та загострення тi агностичнi iдеї, що мiсти---лись у працях "критичних рацiоналiстiв (К.Поппер, Х.Альберт i Е.Тонiч), "постпозитивiстiв' iсторичної школи (Т.Кун, Ст.Тулмiн, I.Лакатос), "неорацiоналiстiв' (Г.Башляр i його послiдовники).

Першi працi Фейєрабенда лише вiддалено провiщували той епiсте---мологiчний анархiзм, котрi гiпертрофують критичний рацiоналiзм. Але вже й тодi їх автор поступово видiлявся серед iнших постпози---тивiстiв як найбiльш безкомпромiсний, такий, що не лякався самих крайнiх висновкiв з своїх припущень i гiпотез.

Виходячи з тези про несумiснiсть (а пiзнiше ---неспiврозмiрнiсть) наукових теорiй, Фейєрабенд приходить, услiд за Поппером та Куном, до антикумулятивiзму - тобто заперечення того, що в науковому пiзнаннi зберiгається деяке незмiнне стале "ядро" об'єктивних iстин - i тим самим вiдкидання вчення про розвиток у вiдноснiй iстинi моментiв iстини абсолютної. Науковi теорiї є не---сумiсними, непорiвнюваними, взаємонеперекладуваними - альтерна---тивнi побудови завжди i кругом формально-логiчно одна однiй супе---речать i не виводяться одна з одної. Вiдсутнiсть принципово спiль---них мов спостереження вiдповiдно для iзольованих одиничних емпiричних тверджень, для емпiричних базисiв окремих теорiй, для рiзних методологiчних пiдходiв призводить до ситуацiї хаотичної багатомовностi - теорiї. До цього Фейєрабенд приходить на пiдставi тези про "теоретичну навантаженiсть" всiх емпiричних понять, яка має мiсце до того, як поняття будуть пiдданi свiдомiй концепту---альнiй обробцi.

Принцип мовної неспiврозмiрностi будується на визнаннi iснуван---ня iррацiоналiстичного базису рацiоналiзму. Фейєрабенд при цьому посилається на дослiдження Л.Флека, Е.Дюркгейма, Л.Левi-Брюля; на широко вiдомi в захiднiй фiлософiї дослiдження пралогiчного "мис---лення" у прадавнiх народiв. Можна помiтити також вплив на Фейєра---бенда гiпотези "лiнгвiстичної вiдносностi" Е.Сепiра та Б.Уорфа i схожi позицiї К.Айдукевича.

Серед проблем, якi в тiй чи iншiй мiрi розглядались Фейєрабен---дом, можна назвати такi: який шлях i якi методи є найбiльш адек---ватними для побудови теорiї науки, якою є структура сучасного нау---кового знання i якими є механiзми його функцiонування та росту, що становить основу наукового пiзнання i