Реферат - Джерела філософської концепції розвитку
35

перехід у сферу передфізики. Передфізика є не що інше, як логіка. Логіка - тому, що предметом дослідження тепер стають умови і межі окреслено загальних для фізики понять. Логікою - тому що релятивізація окреслено загальних для фізики понять потребує дослідження логічного зв'язку і співвіднесеності їх з протилежними до них і нерозривно зв'язаних з ними понять цілого (не-множини). Логікою ~ тому що основою фізичної закономірності є логічна необхідність у природі, представленій властивостями чистого квантового стану, квантово-кореляційними ефектами, принципом стаціонарності дії, обмінними ефектами та ін.
З позицій множинності мови фізики, уведення постійної Планка h у теоретичну схему і донині має вигляд протиприродного і абсолютно довільного кроку. Адже засобами фізики не можна осягнути підстави введення константою h обмеження у природі. Постійна Планка і введення її у фізику стають зрозумілими лише з позицій передфізики, що розуміється як об'єктивна логіка у властивостях і зв'язках природи. Адже природа не є тільки множиною якихось елементів. Абсолютизація понять елемент і множина елементів в описі природи недопустима і призводить до абсурду типу ультрафіолетової катастрофи. Постійна h виникає у фізичній теорії як суто технічний засіб відмови від необмеженої екстраполяції понять елемент і множина елементів в описі фізичної реальності. Тут-то і лежать необ-хідне обґрунтування, корінь і основа обмеження в об'єктивних властивостях природи, що символізується такою константою. Отже, постійна h - це фундаментальний фізичний факт, який має передфізичну, тобто об'єктивно-логічну основу.
Другою формою вираження фундаментального фізичного факту - скінченої нерозкладності світу на елементи і множини - виступає принцип стаціонарності дії. Фізики нерідко ставлять питання: чому реальні рухи в природі такі, що на істинних траєкторіях виконується вимога дорівнювання нулю варіації дії? Відповіді на таке питання не знайти в межах фізики, а можлива лише у сфері фізичних законів. Це чудовий дар, який не розуміємо і на який не заслуговуємо».
Правильно, що людський розум створив математику з найменшими запозиченнями із зовнішнього світу. І тричі правильне те, що, виділившись у далеку давнину з людської чуттєво-практичної діяльності і набувши разом з абстрактною формою здатність до відносно самостійного розвитку за своїми власними законами, математика, насамперед, потребує звертання до дослідних фізичних фактів, і єдиний ґрунт її розвитку - власні закони і можливості людського мислення. Але тут виникає питання: а що ж таке людський розум з усіма його законами і можливостями? Що таке, говорячи словами Анрі Пуанкаре, «розум у його внутрішній суті»? Відповідь можна знайти в межах концепції цілісності. З позицій концепції цілісності немає нічого дивного в тому, що фізик, який вивчає закони фізичної реальності, і математик, який вивчає закони, що підкоряються його ментальна реальність, врешті-решт констатують повний збіг спільних структур у двох світах, що, здавалося б, не мають нічого спільного. Обидва світи вивчають - кожен по своєму і в своєму специфічному об'єкті — одну й ту ж єдину універсальну закономірність єдиного світу. Та обставина, що фізик експериментує з електронами на прискорювачах, а математик - з найбільш тонкими і важко вловимими здібностями свого розуму, несуттєва. Природа одна. І те, як реалізуються фундаментальні принципи притаманної їй закономірності у поведінці електрона або добре тренованого інтелекту, є лише частковими випадками прояву єдиних законів природи. Тому і все те, що ці закони дозволяють конструювати в чистому мисленні без будь-якого безпосереднього звертання до практики, все одно, вреш-ті-решт, постає специфічною формою пізнання дійсності.
Зближення інтелекту і природи є ознакою сучасності. Концепція передфізики може виявитися важливою теоретичною основою розвитку такого процесу. Вольфганг Паулі писав: «...упевнений, що статистичний характер vp функції (а отже, і законів природи)... буде визначати стиль законів меншою мірою протягом кількох століть. Можливо, що пізніше, наприклад, у зв'язку з процесами життя, буде знайдено щось абсолютно нове, але мріяти про повернення до минулого, до класичного стилю Ньютона Максвелла... - це здається мені безнадійною, неправильною ознакою поганого смаку». Досить ясно Вольфганг Паулі висловлювався про те, як може відбутися зближення вивчення законів фізики і законів життя і психіки. У сучасній фізиці маємо справу з невидимою реальністю (об'єктами атомарного рівня), у спілкуванні з якою споглядач має певну свободу (оскільки стоїть перед альтернативою вибір і жертва), а в психології несвідомого вивчаємо процеси, що не завжди можуть бути однозначно приписані якому-небудь певному суб'єкту. Спроба створення психофізичного монізму, без сумніву, більш перспективна, якщо спільна мова, що шукається, ще невідома і нейтральна стосовно дихотомії психічно-фізичного буде віднесена до глибшої невидимої реальності. Тоді знайдеться спосіб виразити єдність буття, що трансцедентує у розумінні принципу відповідності (Бор) каузальність класичної фізики і передбачає як особливі випадки психофізичні зв'язки і узгодження апріорних інстинктивних форм уявлення з даними зовнішнього сприймання. При такому підході доведеться пожертвувати онтологією і метафізикою, зате вибір падає на єдність буття.
Квантова механіка веде до дивовижної картини світу як неподільного і нерозкладного в кінцевому рахунку на множини цілого, у самій серцевині якого - світ як неподільна одиниця — сховане джерело імплікативних зв'язків і залежностей у станах квантових систем за умови необхідно імовірнісного способу їх відбиття. Абсолютно ясно, якщо коли-небудь буде здійснено прорив до пояснення життя і свідомості, то це дійсно приведе, по-перше, до ще дальшого відходу від множинної картини світу Ньютона-Максвелла, і, по-друге, до глибшого розуміння об'єктивних підстав імовірнісності квантової механіки.

Філософія - Горлач:ВИСНОВКИ

У сучасному динамічному швидкозмінному світі

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12