Біхевіоризм і необіхевіоризм. Соціальний біхевіоризм.

1. Біхевіоризм Джона Уотсона — перший етап розвитку /1913-1930 р/

2. Другий етап — /1930-1960/— необіхевіоризм / праці Едварда Толмена, Кларка Халла, Береса Фредеріка Скінера

3. Третій етап — нео-необіхевіоризм — або соціальний біхевіоризм /початок 60-х/характеризується зверненням до когнітивних процесів.

Біхевіоризм виник в США і був по суті реакцією на структуралізм В. Вундта та Е. Тітченера та на американський функціоналізм. Його засновником був Дж. Уотсон (1878-1958).

Під впливом попередників, а саме Павлова, Бехтєрєва та Торндайка біхевіоризм відмовився від вивчення суб’єктивного світу людини, а предметом психології він проголосив вивчення поведінки індивіда (людини і тварини) від народження до смерті.

Філософську основу біхевіоризму складають поєднання: позитивізму (єдиним джерелом істинного знання є емпіричні дані, заперечується пізнавальна цінність філософських знань, теоретичного напрямку в цілому) та прагматизму (практична цінність знань означає істинність).

Стаття Дж. Уотсона «Психологія з погляду біхевіориста» (1913) є першою працею, з якої починається розвиток біхевіоризму. В цій статті він виступив з гіпотезою, що свідомість є фіктивним предметом наукової психології, оскільки не піддається об’єктивному спостереженню, а тому предметом психології проголосив поведінку людини. Поведінку трактував як сукупність реакцій організму, на стимули, що надходять з зовнішнього середовища.

Звідси базова модель Уотсона — зв'язок S–R, де S — зовнішній стимул, R — поведінкова реакція людини на цей стимул.

Методи дослідження поведінки згідно з Уотсоном — об'єктивне спостереження та експеримент. Мета дослідження — передбачення поведінки суб'єкта та "керування нею".

Уотсон доводив, що поведінка є результатом научіння. Тому, навички та научіння стають головною проблемою біхевіоризму. Мова, мислення розглядаються як види навичок.

Навички — це індивідуально набуті або завчені дії. Основу навичка складають елементарні рухи, які є вродженими.

Утримання навичок здійснює пам'ять. Називаючи усі спадкові реакції безумовними рефлексами, а набуті — умовними, Уотсон стверджує, що важливою умовою того, щоб між ними виник зв'язок є необхідність одночасної дії безумовного і умовного стимулів, в результаті чого, стимули, які спочатку не викликали реакції після цього починають її викликати.

"Дайте мені дюжину здорових та міцних дітей і людей, — писав Уотсон, — і я візьмусь зробити з кожного з них спеціаліста на свій, вибір: лікаря, комерсанта, юриста, і навіть злидаря та злодія незалежно від їх талантів, здібностей, тенденцій і нахилів, а також професій та раси їх предків."

Поведінка людини — це всі вчинки і слова, як набуті, так і вроджені, те, що роблять люди від народження до самої смерті.

Поведінка — це будь-яка реакція (R) у відповідь на зовнішній стимул (S), за допомогою якої індивід пристосовується. Це сукупність змін гладкої та поперечносмугастої мускулатури, а також зміни в залозах, які відбуваються у відповідь на подразник.

В біхевіоризмі процес формування навичок трактується механічно. Навички формуються шляхом сліпих спроб та помилок і є процесом некерованим. Тут один з можливих шляхів видається за єдиний та обов'язковий. Проте, не дивлячись на вказану обмеженість, концепція Уотсона заклала початок розвитку наукової теорії процесу формування "рухової" навички та научіння в цілому.

До середини 20-х років біхевіоризм отримав широке розповсюдження в Америці, з приводу чого Е. Боринг писав: "... не буде перебільшенням, коли скажу, що біхевіоризм є типовою американською психологією, не дивлячись на те, що більшість американських психологів відмовиться назвати себе біхевіористами." Одночасно для багатьох дослідників стає зрозумілим, що не врахування психіки веде до неадекватного трактування поведінки.

На цей факт вказував Е. Толмен у критиці Уотсона, назвавши його підхід молекулярним. Дійсно, якщо не брати до уваги у поведінці мотиваційно-пізнавальні компоненти, неможливо зрозуміти інтегрування окремих реакцій в той чи інший вчинок або діяльність, наприклад, "людина будує будинок", пише листа тощо.

Внаслідок механічності у трактуванні поведінки людина виступає як засіб реагування, його активна свідома діяльність ігнорується.

Очевидно, що заперечення психіки не можна покласти в основу психології.

Одночасно, історичною заслугою Уотсона є: дослідження поведінки та гостра постановка проблеми об'єктивного підходу в психології. Важливими є висунуті ним завдання:

керування поведінкою людини

спрямованість наукового дослідження на зв'язок з практичними задачами.

Проте, через механічний підхід до людини біхевіоризм перетворився у науку, яка дегуманізує людину: керування починає ототожнюватися з маніпулюванням особистості.

Не дивлячись на недоліки біхевіоризму, уже через 10 років після виступу Уотсона з програмою біхевіориста, навіть Тітченер визнав, що біхевіоризм збагатив націю.

Основи необіхевіоризму заклав Чейз Едуард Толмен (1886-1959), який навчався в Німеччині разом з Куртом Коффкою. У книзі "Цільова поведінка тварин і людини" (1932) він показав, що поведінка — не є молекулярним феноменом, який виражається за схемою Стимул–Реакція. Поведінка, за Толменом — це молярний феномен, тобто цілісний акт, який характеризується індивідуальними властивостями, такими як: спрямованість на мету, розуміння, пластичність селективність(готовність вибрати ті засоби, які ведуть до реалізації мети більш коротким шляхом).

Тому до моделі S–R він вводить проміжну змінну О, яка передбачає врахування індивідуальних властивостей піддослідного, його наміри, цілі, особливості його пізнавальних процесів.

Научіння відігравало важливу роль у цілеспрямованому біхевіоризмі Толмена. Він відкинув закон ефекту Торндайка і запропонував когнітивну теорію научіння. Доводив, що в результаті повторення виконання одного і того ж завдання зв'язки між факторами оточуючого середовища і сподіваннями організму посилюються.

Таким чином, організм пізнає оточуючий світ. В цьому пізнанні організм вивчає обставини, формує пізнавальну (когнітивну) карту того шляху, яким слід йти, щоб розв'язати поставлену задачу.

Когнітивна карта — це структура, яка формується у мозку тварини в результаті, переробки впливів, що поступають ззовні. Вона являє собою