Толмен, надаючи великого значення научінню, виділив особливий тип научіння — латентне (скрите) научіння, яке не піддається спостереженню, воно відіграє важливу роль, коли відсутнє підкріплення.

Окрему лінію в розвитку біхевіоризму представляє теорія оперантного біхевіоризму Берреса Фредеріка Скіннера (1904-1990), який спираючись на вчення про умовний рефлекс І. П. Павлова, прийшов до висновку, що будь-яка поведінка визначається своїми наслідками.

Основна робота — "Поведінка організмів" (1938 р.), в якій, він висловлює думку,що рефлекс являє собою кореляцію між стимулом і реакцією, і нічого більше.

На основі аналізу поведінки Скіннер створив свою теорію научіння, де головним засобом формування нової поведінки є підкріплення.

Уся процедура научіння у тварин отримала назву "послідовного наведення на потрібну реакцію". Оперантне научіння — це особливий спосіб формування умовних рефлексів.

На відміну від класичного, павлівського, який Скінер називає респондентним, Скінерівське научіння є оперантним, передбачає активну взаємодію організму з оточуючим середовищем, його здатність впливати на це середовище, тоді як у респондентному вплив відсутній.

Свої висновки щодо вивчення поведінки тварин Скіннер переносить на людей.

Вводить поняття модифікація поведінки використання позитивного підкріплення для контролю або модифікації поведінки особистості або групи.

Так само як і метод оперантного обумовлення, модифікація поведінки полягає в підкріпленні позитивної поведінки і не підкріпленні — негативної.

Так виник Скінерівський варіант програмованого научіння згідно з яким навчальний матеріал подається невеликими порціями, кожна порція засвоєних знань негайно закріплюється і є доступною для учнів. З цією метою використовуються технічні засоби. Процес навчання індивідуалізується. Успіх учня у навчанні підкріплюється позитивними впливами: похвалою, винагородою.

Принциповим недоліком концепції. Скіннера є зведення процесу научіння до набору зовнішніх актів поведінки та підкріпленні тих з них, які вважаються правильними. При цьому не організовується внутрішня пізнавальна діяльність учнів і в результаті навчання втрачає свою специфіку як свідомий процес.

Психічні процеси описуються в термінах реакцій та підкріплень, а людина, як реактивна істота, піддається впливам зовнішніх обставин. "По той бік свободи та гідності" (1971)праця Скінера, де біхевіорогізація людини, культури і суспільства доводиться до абсурду, що особливо яскраво виступає у книзі Скіннера. Культура, література, мистецтво, естрада в його трактуванні є "хитро придуманими підкріпленнями".

Необіхевіоризм вніс вклад в експериментальне дослідження поведінки: сприяв утвердженню об'єктивного підходу до його вивчення. Теоретичним недоліком напрямку є виключення свідомого.

Третій період біхевіоризму — нео-необіхевіоризм. Цей період називають періодом соціального научіння, періодом розвитку соціально-біхевіористичного підходу, періодом когнітивної революції в психології.

Представляють цей період Альберт Бандура і Джуліан Роттер.

Альберт Бандура свою теорію назвав соціальною когнітивною теорією, бо займається вивченням поведінки в соціальних ситуаціях.

Народився. в маленькому містечку в провінції Альберта (Канада) в 1925 році. Син фермера, поляка за походженням. В школі, де він навчався було всього 20 учнів і лише два вчителя, тому основну ставку у навчанні робив на самоосвіту.

Навчався в університеті у Ванкувері, де і 1949 році одержав ступінь бакалавра гуманітарних наук. Продовжував навчання в університеті Айови, де в 1951 році одержав, ступінь магістра гуманітарних наук, а в 1952 — доктора філософії.

Після пройшов річну клінічну інтернатуру в консультативному центрі, і на кінець — одержав посаду на факультеті психології в Стенфордському університеті.

Написав ряд праць: "Підліткова агресія"-1959, "Соціальне научіння і розвиток особистості" — 1963, "Принципи модифікації поведінки" — 1969. "Теорія соціального научіння" — 1971.

В двох останніх працях: "Соціальна теорія научіння" — 1977, і "Соціальні основи мислення і поведінки" — 1986 дає огляд сучасних теоретичних і експериментальних досягнень щодо соціально-пізнавальної моделі особистості.

Заслуги Бандури високо цінувалися у США, В 197 3 році його обрали президентом американської психологічної асоціації.

В 1980 році одержав нагороду Американської психологічної асоціації за видатні наукові досягнення і за новаторські експерименти в багатьох напрямках, включаючи моральний розвиток, научіння . шляхом спостереження, опанування страху, лікувальні стратегії, самоконтроль, процеси самовідношення і когнітивна регуляція поведінки.

Сьогодні А. Бандура — провідний соціально-когнітивний теоретик, визнаний піонер в галузі модифікації поведінки і провідний авторитет в усьому, що стосується агресивності і статево-рольового розвитку.

Дослідження ґрунтуються на спостереженні за поведінкою людей в процесі їх взаємодії.

Він не використовує інтроспекцію і надає особливого значення підкріпленню у процесі научіння.

Бандура заперечує положення Скіннера, що людську поведінку можна модифікувати за допомогою підкріплення, проте сам доводить, що функціонування людини слід розглядати в термінах безперервної взаємодії поведінки, пізнавальної сфери і оточення. Свій підхід до аналізу поведінки Бандура назвав взаємний детермінізм. тобто внутрішні детермінанти поведінки, а саме віра і очікування, та зовнішні — заохочення і покарання є лежать в основі поведінки людини.

Розроблена Бандурою модель — тріада взаємного детермінізму показує, що хоча оточення впливає на поведінку,воно одночасно є продуктом діяльності людини, і поведінка людини може впливати на оточення, змінювати його.

Хоча Бандура визнає важливість зовнішнього підкріплення, однак він не вважає його єдиним способом, за допомогою якого набувається, зберігається і змінюється поведінка людини.

Людина сама може засвоїти практично усі види поведінки без безпосереднього підкріплення, в процесі спостереження, читання, слухання про поведінку інших. Внаслідок дії попереднього досвіду, людина одні види поведінки вважає корисними, інші навпаки малоефективними або шкідливими. Наша поведінка регулюється за допомогою такого механізму як передбаченням наслідків (наприклад, ми страхуємо будинок, не чекаючи поки він згорить).

Людина може вчитися без підкріплення, тобто використовуючи чужий досвід, шляхом опосередкованого підкріплення, тобто — на основі спостережень за поведінкою інших і за наслідками цієї поведінки.

В центрі соціально-когнітивної теорії лежить думка про те, що