Філософія Г.С.Сковороди
Видатний український філософ Г.С.Сковорода (1722 — 1794) був вихованцем Києво-Могилянської академії. Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та ЇЇ щастя. Роздуми Сковороди ма-ють релігійно-філософський характер, вони спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст ЇЇ життя, які основні грані людської діяльності.
Сковорода закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ на істинне та тлінне, Сковорода віддає перевагу Вічності, Богу. Він вважає, що розуміння віри та любові склада-ється у повсякденній необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але про-зрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідом-ленням їх мізерності. Людина не може існувати у світі поза єдністю віри і любові.
Але є й інший аспект проблеми. Любов та віра да-ють змогу людині вийти за межі свого тлінного звичай-ного "Я". "Скрізь любов та віру людина пізнає себе", — твердить Сковорода. "Пізнай себе", як відомо, не вперше з'являється у філософії. Пріоритет у цьому плані, звичайно ж, належить Сократу. Новим у Сково-роди є те, що він вказує на необхідність пізнання при-роди людини у таких її виявах як віра, надія і любов. Антиподами любові та віри у Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, страху. Вони роблять душу людини при-реченою на розслаблення, позбавляють її здоров'я. Тому
Сковорода наполягає на тому, що запорука здоров'я душі — її радість, кураж.
Таким чином, Сковорода намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення.
На грунті об'єднання любові та віри у пізнанні лю-диною самої себе складається категорія "щастя". Щас-тя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його, вважає мислитель. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку. Вони отриму-ють не щастя, а його привид, який у кінцевому рахунку перетворюється на прах. Г.Сковорода своїм власним життям підтверджує, що заклик "Пізнай себе" — це не тільки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка основного шляху цього пізнання. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаю-чись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душев-ний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли викону-ються у відповідності з внутрішньою схильністю.
Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода мислить щастя досяж-ним для всіх. Щастя є простим і за змістом, і за фор-мою. На підставі такого розуміння щастя Г. Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм, а так би мовити розумна достатність), вдово-лення, яке випливає із спілкування людини з приро-дою.
Людина як мікрокосм містить у собі два начала — тлінне і нетлінне, які поєднуються: у тлінному відображається нетлінне. Над тлінним стоїть дух. До нього й зводив Сковорода сутність життя. Плоть не має істинного значення для людини. Залишаючись тільки плоттю, не намагаючись вийти за її межі, людина губить свою схожість до образу та подібності Бога і в кінцевому підсумку перетворюється в прах. Філософ вважає, що наше зовнішнє тіло саме по собі не працює, воно перебуває у рабстві нашої думки. Плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Мисль, думка — це головна точ-ка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вва-жає Сковорода.
