Єдність матерії, руху, простору, часу

Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із кон-кретним матеріалом, з якого складаються тіла і предме-ти (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Узагальню-ючи здобутки минулих часів, Арістотель у книзі "Ме-тафізика" писав, що "більшість перших філософів вва-жали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони виникають і на що, як останнє, вони, гинучи, перетворю-ються, причому сутність хоч і залишається, але змінюєть-ся в своїх проявах, — це вони вважають елементом і початком речей".

Якщо для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духов-ного першопочатку, то для Р.Декарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло ра-зом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із ЇЇ властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною. І.Ньютон додає до Декартового визначен-ня матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (па-сивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією зако-ну всесвітньої гравітації. Причому інертність та вага потім об'єднуються ним у поняття маси, яка виступає основним атрибутом матерії і одночасно мірою її кількості. П.Голь-бах визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття фор-ми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення. На думку Г.Гельмгольца, матерія — це все, що існує об'єктивно (не-залежно від свідомості людини).

Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упоряд-кованість та інше. Системність як фундаментальна вла-стивість матерії визначає методологію сучасного науко-вого пізнання. Розрізняють такі структурні рівні матерії: 188

неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, на-ція, клас, суспільство, людство).

Отже, поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збага-чується новими властивостями, відображає рівень роз-витку пізнання людиною світу.

Поширене визначення матерії як філософської кате-горії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуття-ми та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологіч-них аспектах матеріального, не враховуючи притаман-ний йому онтологічний зміст.

Узагальнене визначення категорії "матерія" має базу-ватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.

Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб ЇЇ існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій — відносним: спокій — це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою віднос-но Землі, рухається відносно Сонця.

Рух виявляється у багатьох формах. В процесі роз-витку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв'язку з цим можна сказа-ти, що кожному рівню організації матерії (нежива при-рода, жива природа, суспільство) притаманна своя, вла-стива лише їй, багатоманітність форм руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю бага-томанітністю, як і матерія.

Джерело руху — сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії — це процес взає-модії різних протилежностей, які є причиною зміни кон-кретних якісних станів.

Матерії притаманна також здатність до розвитку і саморозвитку. Відповідей на запитання, як світ розви-вається, існує багато: міфологічні, релігійні, наукові, не-наукові тощо. За діалектичного розуміння, розвиток — це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового. Розвиток є універсальною влас-тивістю Всесвіту. Це саморух світу та розмаїття його проявів (природа, суспільство, пізнання тощо), самопе-рехід до більш високого рівня організації. Саморозви-ток світу виростає з саморуху матерії. Саморух відоб-ражає зміну світу під дією внутрішніх суперечностей.

Простір і час — це філософські категорії, за допо-могою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідо-мості). Г.Лейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір — це ім'я, яким позначається координація ре-чей одної відносно іншої. Іменем час позначається три-валість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти.

Такі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І.Кант—

як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель—

як категорії абсолютного духа (це — ідеалістичні концепції), І.Ньютон — як вмістилища. Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не "взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це — метафізичне розуміння простору і часу.

Сучасна наука розглядає простір і час як форми існу-вання матерії. Кожна частинка світу має власні про-сторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору і часу.

Історична еволюція поглядів на простір і час поз'я-зана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. Змінюється, розвивається суспільство, зміню-ються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час