Узагальнюючи історико-філософський досвід осяг-нення категорій простору і часу, слід вказати на велику кількість їхніх визначень, неосяжне багатство все нових і нових властивостей, їхню дискусійність та гіпоте-тичність. Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна в тому, що простір — це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризуєть-ся співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжн-істю, структурністю та іншими ознаками. Час — це вну-трішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна фор-ма існування матерії, яка характеризується послідовні-стю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.

Матеріалізм підкреслює об'єктивний характер про-стору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рух невіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.

Природознавство XVIII —XIX ст., визначаючи об'єк-тивність простору і часу, розглядало їх, слідом за Нью-тоном, як щось відірване одне від одного і від матерії і руху. Древні атомісти і природознавці аж до XX ст. ототожнювали простір із пустотою. Він вважався одна-ковим у всіх точках і нерухомим, а час — таким, що тече рівномірно. Сучасні науки (насамперед фізика, хімія, біологія, астрономія) відкинула старі уявлення про простір як пустоту, як пусте вмістилище тіл, і про час, як єдиний для всього безкінечного Всесвіту. Головний висновок теорії відносності Ейнштейна якраз і полягає в тому, що простір і час існують не самі по собі, відірвані від матерії, а перебувають в універсальному зв'язку з нею, є сторонами єдиного і багатоманітного цілого. За-гальна теорія відносності доводить, що плин часу і про-тяжність тіл залежать від швидкості руху цих тіл і що структура чотиривимірного континууму (3 просторові координати + 1 часова координата) змінюються залеж-но від скупчення мас речовини і породжуваного ним поля тяжіння. Тепер відомо, що із наближенням швид-кості руху тіла до швидкості світла її протяжність зменшується і плин часу теж уповільнюється: відбувається своєрідне стиснення простору і часу. Як бачимо, ці на-укові відкриття, а також відкриття неевклідових гео-метрій (М.Лобачевський, Б.Ріман) спростовують як іде-алістичні, так і метафізичні уявлення про простір і час. Сьогодні у нас немає підстав суб'єктивізувати уявлен-ня про простір і час.

Фантасти і науковці нерідко вживають вираз "бага-товимірний або одно- чи двовимірний простір". Реальний простір має три виміри (3 координати), час — один (від минулого через сучасне до майбутнього). Сучасна наука визнає простір і час взаємозалежними і використовує поняття чотиривимірний просторово-часовий континуум. Поняття багатовимірний простір має сенс лише як по-значення формально-логічних об'єктів (наприклад, за-лежність між різноманітними параметрами того чи іншо-го тіла тощо). Філософи і науковці XX ст. багато уваги приділяють дослідженню простору і часу, їхніх власти-востей, зокрема метрики, структурованості, симетрії тощо.