Виникнення і природа свідомості

У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нами і нашою свідомістю, є нічим іншим, як конкретними різно-видами і формами матеріального.

Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріаль-них існують тільки у головах людей як похідні від мате-ріальних, як результат їхнього відображення, становлять зміст свідомості. Вони знаходять свій вияв у мові і, голов-не, в діях, діяльності людини. Мабуть, через неможли-вість об'єктивної фіксації та опису духовні, ідеальні яви-ща все ще залишаються важкозбагненними і загадковими.

Довгі тисячоліття людство шукало відповідь на пи-тання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. У історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень.

Відомо, що ідеалізм вважає свідомість активним на-чалом матерії. Внаслідок цього свідомість наділялася надматеріальним, надприродним характером. Фактично свідомість відривалась від людини і природи, їй припи-сували самостійне, незалежне субстанціальне існування.

Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві са-мостійні субстанції — матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникала і не народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність вирішення питання про її походження.

Близькою до дуалістичного трактування свідомості є концепція французького філософа, вченого і богосло-ва П'єра Тейяра де Шардена. Він вважав, що в земній матерії була замкнута деяка маса елементарної свідо-мості, психічної енергії. Отже, свідомість так само пер-вісна, як і матерія. Тому не слід дивуватися, що вона пробилась на світ із темряви підсвідомості. Ніхто, у тому числі й наші предки, не помітив появи розуму на землі, "людина увійшла у світ безшумно". Свідомість виникла "між двома індивідами": на "точковому рівні" відбулася деяка "мутація від нуля до всього". Тому конкретний механізм розуму, свідомості, на думку Тейя-ра де Шардена, осягнути неможливо.

Значний крок у розумінні природи свідомості здійснює матеріалізм XVII —XVIII ст. Він відкидає ідеалістичні та дуалістичні уявлення про свідомість, розглядає її як пізнавальний образ, як відображення світу в мозку людини, як функцію особливим чином організованої матерії. Матеріалісти завжди шукали спільність, єдність між явищами свідомості і об'єктив-ним світом. Вони намагались духовне вивести із матері-ального як первісного, визначального щодо свідомості. Разом із тим матеріалізм минулих століть так і не зміг розкрити суспільну природу і активний характер свідо-мості.

В історії розвитку філософської думки були також вульгарно-матеріалістичні концепції, які ідеальне ото-тожнювали з матеріальним, думку — з нервово-фізіоло-гічними процесами мозку (Л.Бюхнер, Я.Молєшот, К.Фогхт). Спіноза розглядав свідомість (мислення) як всезагальну властивість, атрибут матерії, яка тільки кількісно різниться на різних рівнях її організації (гіло-зоїзм).

Нова епоха в розумінні генезису свідомості була пов'язана з виникненням німецької класичної філософії. Гегель впритул підійшов до проблеми соціально-істо-ричної природи свідомості, звернув увагу на різні рівні її організації, на активність і історизм. Він виходив з того, що свідомість особи (суб'єктивний дух) необхідно пов'язана з об'єктом, залежить і визначається історич-ними умовами життя.

Велика заслуга у з'ясуванні природи свідомості на-лежить позитивному знанню, яке збагачується в XIX — XX ст. досягненнями нейрофізіології (частково вчен-нями І.М.Сеченова, І.П.Павлова, Й.Прохаска, та експе-риментальної психології (в працях Е.Вебера, Г.Фехне-ра, В.Вундта, У.Джемсатаін.).

У марксистській концепції свідомість, по-перше, роз-глядається як функція головного мозку; по-друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Свідомість виникає, функціонує і розвивається в про-цесі взаємодії людини з реальністю, на основі її чуттє-во-практичної діяльності, суспільно-історичної практи-ки. Відображаючи об'єктивний світ, свідомість детермі-нується природним і соціальним середовищем.

Питання про походження і сутність свідомості по-в'язується з розглядом матерії, яка здатна саморуха-тись і саморозвиватись. Останнє зумовило можливість розуміти природу свідомості як властивість високоорга-нізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної влас-тивості — відображення. Ось тут і постає необхідність послідовного історичного дослідження характеру відоб-раження як атрибуту матерії, специфіки різних форм його прояву на всіх рівнях еволюції матерії та дослі-дження свідомості як найвищої форми відображення.

Але не слід забувати, що поставлені питання є пред-метом дослідження не тільки філософії, а й природо-дослідників, психологів, кібернетиків, генетиків, соціологів та ін.

Світова філософська думка XX ст. переважну ува-гу приділяла ролі суб'єктивних факторів у існуванні та функціонуванні свідомості. Взагалі питання свідомості стає предметом постійної зосередженості й пошуку за-рубіжної філософії цієї доби. Більшість представників різних філософських шкіл підкреслювали, що в їхніх теоретичних концепціях на противагу попередній "ме-тафізиці" мова буде йти про розбудову "особливої он-тології людської свідомості та суб'єктивності".

Щодо сучасної світової філософії, то її трактування "онтології суб'єктивності і свідомості" не є однознач-ним. Представники різних філософських шкіл або опи-сували свідомість в її суттєвій "чистоті" та феноме-

нальній виразності (Е.Гуссерль, Ж.-П.Сартр), або фік-сували життя свідомості на феноменально-тілесному рівні (Ф.Ніцше, М.Мерло-Понті), або виявляли детер-мінацію свідомості через мовні (герменевтика) та інші структури несвідомого — психоаналіз, структуралізм. Останні з названих напрямків пошуку розуміння "он-тології свідомості" не були безуспішними, вони принес-ли нове знання про механізми свідомості, зумовлені при-чинними, структурними, функціональними та іншими зв'язками.

Ще на початку XX ст. родоначальник феномено-логії Гуссерль у боротьбі проти "об'єктивістського" підходу до дослідження свідомості намагався започат-кувати новий "ненатуралістичний стиль мислення", вільний від антропологізму й натуралізму. Він постій-но підкреслював, що приписувати свідомості природу, шукати реальні частинки для її визначення, це значить впадати в безглуздя, яке полягає в натуралізації того, сутність чого виключає буття у значенні природи. Така позиція забезпечила появу в його теоретичних будовах понять "трансцендентальної суб'єктивності", "чистої сві-домості".