Це рішуче виведення Гуссерлем свідомості за межі природного порядку привело в подальшому до таких наслідків, яких він сам не міг передбачити. Так, його учень і послідовник М.Хайдегер, намагаючись очистити свідомість від різного роду "метафізичних" напласту-вань (антропологізму, об'єктивного детермінізму), в кінцевому підсумку став перед лицем загрози розчи-нення суб'єкту в "ніщо". Ще в гірше становище потра-пив один із представників екзистенціалізму Ж.-П.Сартр. Досліджуючи терміни екзистенціалізму через призму свідомості і справедливо міркуючи про те, що людське буття неможливе без звернення до свідомості, без "свідо-мого виміру" (все ніби пропущене через свідомість), він

дійшов висновку, що свідомість є чистою суб'єктивні-стю, іманентністю, "вона — абсолютна". На його думку, досліджуючи свідомість, потрібно залишатися в рамках свідомості, бо вона не може вийти за свої межі для того, щоб споглядати себе збоку. А це значить, що в дослі-дженні свідомості є певна межа. Це — сфера буття, екзистенції свідомості. Необ'єктивована свідомість, за Сартром, не може бути описана в термінах суб'єктно-об'єктних відношень.

Таким чином, для Сартра "внутрішність содііо" — єдина вихідна точка у вивченні феномена свідомості. Зовнішнім факторам, що існують поза свідомістю і фор-мують її, він не надає ніякого значення. Однак, намага-ючись подолати погрішності попередньої метафізики, ЇЇ ідеалізм у розумінні проблеми свідомості, Ж.-П.Сартр у своїй філософській концепції так цілком і не позба-вився її недоліків.

Для Леві-Стросса базовим у дослідженні свідомості стає несвідоме, яке не є свідомістю, але визначає її. З його точки зору, несвідоме — це об'єктивна, формальна, конструктивна за своїм характером структура. Цю вла-стивість несвідоме "отримує" завдяки тісному зв'язку своїх власних структур із мовою. Оскільки мова — це одночасно і факт культури, який відрізняє людину від тварини, і факт, завдяки якому започатковуються і утвер-джуються всі форми соціального життя, то, на думку Леві-Стросса, вона не тільки допомагає схоплювати спе-цифіку свідомості, а й виступає рушійною силою пере-ведення несвідомих структур у соціальні продукти. Мова є базисом, який слугує провідником впливу свідо-мості на соціальне життя людини. Разом із тим мова здійснює "зворотне" переведення соціальних продуктів у несвідомі структури і ще глибше, у всезагальні струк-тури мозку.

Таким чином, проблема свідомості розглядається у структуралізмі через призму трьох "об'єктивностей": структури, несвідомого, мови.

Як бачимо, проведений у загальній формі аналіз де-яких сучасних філософських концепцій свідомості свідчить про те, що їхні автори використовували метод "мисленої конструкції", формально-логічний за своїм характером. Проте зміст названих концепцій свідомості свідчить про нові спроби раціоналістичного "штурму" феномену свідомості, не пов'язаного з містикою та ірра-ціоналізмом.

За останні 15 — 20 років філософія свідомості в англо-мовних країнах помітно перебудувалася. Вона взяла курс на зближення з природознавством, на розробку "наукової метафізики", набула більш емпіричного, нату-ралістичного вигляду. Сьогодні дослідження філософів зосередились на співвідношенні "духу" і "тіла", фізич-них і психічних станів тощо. Багато уваги приділяєть-ся питанням, які виникають на межі філософії і мови, когнітивної психології і комп'ютерного моделювання свідомості.

Багаторівневий характер свідомості зумовлює різні підходи до неї. Вона вивчається і описується різними науками: еволюційною теорією, медициною, кібернети-кою, психологією, фізіологією, антропологією, а також певною мірою художньою літературою, мистецтвом та ін. Для філософського аналізу проблеми плідними є узагальнення сучасної антропосоціогенетики, яка ствер-джує, що проблему походження свідомості потрібно роз-глядати в єдності з проблемою виникнення людини і суспільства.