Визначальна роль соціальності у виникненні свідомості

Не применшуючи значення біолого-фізіологічних передумов у виникненні свідомості, слід підкреслити, що здатність відображення об'єктивного світу в ідеальних образах з'явилась саме в процесі еволюції людини як суспільної істоти. Соціальне і біологічне у природі людини, в генеалогії свідомості тісно переплетені. Сам по собі мозок, яким він виходить "із рук природи", не може мислити "по-людськи". Він стає органом люд-ської свідомості тоді, коли людина залучається до су-спільного життя. На певному етапі становлення людини і її свідомості біологічна еволюція із домінуючого фак-тора перетворилась на другорядний, і визначальну роль стала відігравати суспільно-історична діяльність людини.

Можна вважати, що перехід від біологічної до соці-ально-трудової діяльності здійснюється тоді, коли, з од-ного боку, для цього є перелічені вище біологічні пере-думови, а з іншого, і це головне, тоді, коли біологічний спосіб існування виявляє свою неспроможність. Він пе-рестає забезпечувати виживання біологічного виду.

За умови взаємовідносин із природою, опосередко-ваних засобами праці, змінювались і взаємини між людь-ми. Для того, щоб регулювати трудову діяльність та інші типи стосунків, знадобились ідеальні засоби спілку-вання. Серед них — норми, традиції, звичаї, втілені, ви-ражені й передавані з допомогою мови.

Отже, вивчаючи питання про виникнення людини і ЇЇ свідомості, необхідно виділити три основні чинники цього процесу: працю; спілкування у колективі, засно-ваному на трудовій діяльності; членороздільну мову. Можна вважати, що саме праця була тією формою при-стосування до середовища, яка викликала появу нової форми відображення — свідомості. Праця сполучає у собі енергетичний обмін людини з середовищем і мовно-інформаційний обмін на рівні свідомості, логічного ви-переджаючого відображення дійсності.

Розум людини розвивався відповідно до того, наскіль-ки вона навчилася змінювати довколишнє середовище. З допомогою засобів праці, які одночасно виступали й засобами пізнання, вона осягала властивості об'єктивного світу. Виготовляючи засоби праці, у яких закріплюва-лись виявлені властивості предметів, людина вчилася в думках їх виділяти, узагальнювати та абстрагувати. Ло-гіка чуттєво-предметної діяльності фіксувалась у голові і перетворювалась на логіку мислення. Людина вчилася думати. Так поступово формувався логічний образ пред-мета. А праця людини набувала усвідомленого харак-теру. Археологічні знахідки свідчать, що мислення люди-ни було вплетене в її трудову діяльність, а з розвитком свідомості ставало більш опосередкованим і абстракт-ним. Зароджуючись і розвиваючись у праці, свідомість втілюється в праці, створюючи предметний світ олюдне-ної природи, світ культури. .

Свідомість — це усвідомлене знання, свідоме відо-браження дійсності. Вона виступає регулятором трудової діяльності, спрямованої на досягнення заздалегідь постав-лених цілей. Будь-які дії людини спрямовані на досяг-нення кінцевого результату, поставленої мети. Тому умо-вою будь-якого свідомого вчинку є цілепокладання, пе-редбачення, для чого людина здійснює свої дії і яким має бути кінцевий результат. Друга особливість свідомості зумовлена характером існування людини у суспільстві.

У процесі трудової діяльності люди вступають один із одним в ті чи інші форми стосунків, взаємин спілку-

вання. Спілкування є однією із необхідних всезагаль-мих передумов формування і розвитку особи, це одна із умов соціалізації особистості. У спілкуванні людина не тільки одержує раціональну інформацію, формує спо-соби діяльності, а й шляхом наслідування та перейман-ня засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки. Як правило, розрізняють міжособистісне і суспільне спілкування.

Виникнення свідомості як соціально-культурного явища безпосередньо пов'язане із зародженням мови, в якій формувались та відбивалися перші свідомі уяв-лення людей. Свідомості поза мовою не існує. За до-помогою мови люди можуть "сигналізувати" один од-ному про призначення того чи іншого предмета або дії. Будучи засобом взаємного спілкування, обміну досві-дом, мова об'єднує людей не тільки даного часу, а й різних поколінь. Тим самим відбувається історична спадкоємність епох, коли нові покоління людей соціально успадковують здатності до спілкування тією чи іншою мовою. Крім того, мова є специфічним засобом збері-гання та передавання інформації, а також управління поведінкою людини, пізнання об'єктивного світу і само-свідомості особи.

Визначальним фактором виникнення свідомості є соціальність. Саме завдяки соціальності людина закрі-плювала, удосконалювала і транслювала у поколіннях навички трудової та розумової діяльності, адже між по-будовою зовнішньої практичної діяльності і внутрішньою розумовою діяльністю людини є певна відповідність.

Свідомість як феномен матеріального і соціального світу, в якому живе людина, існує у двох формах: інди-иідуальній та суспільній. Суспільна свідомість вивчаєть-ся переважно соціальною філософією.

В спеціальних науках та філософії поняття свідо-мості розглядається в різних ракурсах. Так, фізіолог Х.Дельгадо вважає, що свідомість із моменту народження і протягом усього життя людини повністю залежить від припливу інформації, ЇЇ можна визначити як переробку інформації, що надходить у мозок. Психологи А.В.Пет-ровський і М.Г.Ярошевський розглядають свідомість як вищу інтегруючу форму психіки, як результат суспільно-історичних умов формування людини у трудовій діяль-ності, під час постійного спілкування з іншими людь-ми. У філософській літературі здебільшого зустрічаєть-ся інтегральне уявлення про свідомість як про ціле-спрямоване відображення зовнішнього світу, як засіб регулювання й контролювання людиною своїх взаємовід-носин із дійсністю.

Незважаючи на різні підходи дослідників до фено-мена свідомості, усі вони звертають увагу на головне, що притаманне свідомості, — зв'язок із діяльністю, відоб-ражально-інформаційну, регулятивну та комунікативну функції.