Альтернативи діалектики

Поняття "діалектика", якщо розглядати його в істо-рпко-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) в ті пічній філософії поняття "діалектика" означало мис-нцтио суперечки, суб'єктивне вміння вести полеміку — вміння знайти суперечності в судженнях супротивника і мстою спростування його аргументів; 2) пізніше під поняттям "діалектика" розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю; 3) у Геге-малектика — це теорія розвитку "абсолютної ідеї", олютного духу"; 4) діалектика — це вчення про Віі'я.чки, що мають місце в об'єктивному світі; 5) діалек-ГИка — це теорія розвитку не лише "абсолютної ідеї", ".іпсолютного духу", як у Гегеля, а й розвитку матері-.і п.ного світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи і піцо; 6) діалектика — це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання; 7) діа-лектика — це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об'єктивного світу, процесу пізнання істини; 8) діалектика — це тео-рія пізнання, яка враховує його складність і супереч-ливість, зв'язки суб'єктивного і об'єктивного в істині, єдність абсолютного і відносного тощо, використовуючи в цьому процесі основні закони, категорії і принципи діалектики, їхні гносеологічні аспекти; 9) діалектика — це загальний метод, методологія наукового пізнання, твор-чості взагалі.

Отже, діалектика як певна філософська концепція має багато визначень, котрі дають уявлення про різні її сторони, зміст. Ми поведемо мову про три найважливіші виміри діалектики, а саме: про діалектику як теорію розвитку, як логіку і як теорію пізнання. Відповідно будуть розглянуті і їхні альтернативи. Почнемо з мета-фізики — антиподу діалектики як теорії розвитку. Що таке метафізика? Термін "метафізика" дослівно озна-чає "після фізики". Він був уперше застосований у зв'яз-ку з класифікацією філософської спадщини Арістотеля Андроніком Родоським (І ст. до н.е.). Згодом термін "метафізика" набув іншого, більш широкого філософ-ського значення.

Поняття "метафізика" в історико-філософському аспекті має ряд значень: 1) метафізика — це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу); 2) метафізика — це синонім філософії; 3) метафізика в переносному розумінні (бу-денному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального; 4) метафізика — це наука про з'ясування світоглядних питань (сенс життя, основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою методів конкретних наук; 5) ме-тафізика — це концепія розвитку, метод пізнання, аль-тернативний діалектиці. В значенні "антидіалектика" термін "метафізика" запровадив у філософію Гегель.

Розглядаючи альтернативність метафізики і діалек-тики, необхідно, однак, підкреслити, що метафізика не є чимось нелогічним, нерозумним, безрезультатним. Ме-тафізика — це історично неминуча філософська теорія розвитку і метод пізнання, котрі займають певне місце в розвитку філософії, її категорійного апарату. Напри-клад, метафізика дала змістовну трактовку таких важ-ливих проблем, як співвідношення свободи і необхід-ності, з'ясувала природу загальних понять, істотно зба-гатила понятійний і термінологічний словник філософії гощо. Однак з розвитком науки метафізика виявила спою недостатність і поступилась діалектиці як більш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності.

Таким чином, історично склалися дві альтернативні концепції — метафізика і діалектика. Вони є проти-лежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни; розумінням зв'язку старого і нового; механізмом переходу від ста-рої якості до нової; спрямованістю розвитку; за розу-мінням суті істинного знання, суті пізнання; за стилем самого мислення, а також побудовою наукової картини сніту.

Діалектика, з одного боку, виправдовує існуючі по-рядки, стан, речі, однак, для певних умов, для певного іасу. І в цьому полягає її позитивна (стверджувальна, або "консервативна") позиція. З іншого боку, діалекти-ка виходить з абсолютної змінності, плинності речей, станів, порядків, "ліквідації" того, що є, для розвитку того, що буде. Однак ця ліквідація, негативність не може бути абсолютною, тотальною, оскільки в такому випадку розвиток став би неможливим.

Свого часу в радянській філософії надавали перевагу гаме стверджувальній, консервативній стороні діалек-тики, абсолютизували все те, що було за соціалізму, ви-правдовували існуючі порядки, займалися їх апологією.

На Заході, як правило, перебільшували, абсолютизу-вали критичний, негативний бік діалектики. Точніше кажучи, не перебільшували, а вважали цей бік сутністю діалектики. Відомими представниками такого способу Інтерпретації діалектики були Теодор Адорно і Жан-Ноль Сартр. Основні положення і принципи "негатив-ної діалектики" Т.Адорно і Ж.-П.Сартра.

1. Діалектика взагалі, на думку цих філософів, може уявлятися і бути зрозумілою тільки як "негативна" діа-чектика. Вона втілюється в різноманітних формах заперечення — негацн, відкиданні, критиці, анігіляції, зни-щенні тощо. Іншого бути не може. Діалектика ж, яка втілюється у ствердженні існуючого, є догматичною, кон-сервативною, апологетичною і тому не може бути прий-нятною. Отже, "негативній" діалектиці властиві насам-перед однобічність, визнання лише одного боку діалек-тики як сучасної теорії розвитку і методу пізнання.

2. "Негативна" діалектика властива суб'єкту, має відношення тільки до свідомості; не має об'єктивного значення. Категорійний аналіз заперечувальності (не-гативності), як це виразно показано у Сартра, зводиться до емоційно-волюнтаристського трактування заперечення через такі поняття, як "неприязнь", "відсутність", "жаль", "стурбованість", "розгубленість", "жах", "тривога", "не-уважність" і т.д. Справді, в цих емоційних станах і на-строях людини знаходять відображення елементи запе-речення. Тут Сартр має рацію. Однак заперечуваль-ність (негативність) не зводиться тільки до цього, до суб'єктивності, до емоційно-антропологічного пережи-вання. Сартр, таким чином, залишає осторонь іншу діа-лектику — об'єктивну, яка панує в усій природі.

3. Суб'єктом, здійснювачем, "реалізатором" запере-чення може бути тільки Я, свідомість. Поза цим нема, не було і не буде ніякого заперечення. "Я" — єдине джерело заперечення. Як