стверджує Сартр, "людина є істота, завдяки якій у світ приходить заперечливість". Ця здатність заперечення всього сутнісного становить зміст людського існування, за висловом Сартра, "для-себе-буття". Таким чином, суб'єктивність заперечення в "негативній" діалектиці стає її принципом, висхідним поняттям. "Негативна" діалектика за своєю сутністю є суб'єктивною діалектикою. Тут необхідно підкреслити два моменти: а) справді, у людському суспільстві суб'єк-том заперечувальності є людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що і як заперечувати, вибирає форми такого заперечення, темпи, умови, сторони тощо; б) в природі діалектичне заперечення здійснюється без втру-чання людини, суб'єкта, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку всього того, що необхід-но для подальшого становлення нового. Проте таке уяв-лення не знаходить розуміння в концепції "негативної" діалектики, що є недостатнім, а по суті, хибним, оскільки підкидає самозаперечення в процесі розвитку.
А. "Негативна" діалектика, на думку її творців, має
її і и таке уявлення про "заперечення заперечення", котре Не зможе за будь-яких умов перейти у позитивність (Лдорно). Це й буде означати, що діалектика сама себе
Іішеречує, доводячи заперечення до кінцевої риски, до ілютної негації. Адорно навіть марксистів звинува-цунав у недостатній "революційності", "консерватизмі", ільки вони, мовляв, визнають спадкоємність у су-і цільному розвитку. Перебільшення одного боку діа-лектики, абсолютизація негації — ось характерна риса "негативної" діалектики. Будь-яка діяльність, активність, Ініціатива, творчість розуміються нею виключно як не-і .і і ивність, як заперечення. В такому тлумаченні немає Місця для з'ясування позитивної ролі заперечення як і іпердження, хоч у будь-якому діалектичному запере-ченні є і момент ствердження, момент позитивного.
5. Діалектика в концепції її "негативної" інтерпрета-ції подається як тотальна критика всього сутнього. То-Тіїльний критицизм — це принцип і суть "негативної" діалектики. Безумовно, в такому підході до критицизму і' І позитивний момент, оскільки він орієнтує на критич-не ставлення до дійсності, критичний розгляд будь-яких проблем — економічних, політичних, соціальних, науко-них і т.д. Однак у "негативній" діалектиці мова йде про критику лише як знищення, руйнацію, метафізичне ііініеречення. Такий підхід, до речі, досить успішно вико-ристовували і марксисти, коли їм потрібно було обгрун-тунати необхідність руйнації буржуазного ладу, приват іквласницької психології людей тощо. У "Інтернаціо-налі" є такі рядки: "Весь світ насилля ми зруйнуєм де основи, а потім ми наший, новий світ збудуєм...".
Теоретик "негативної" діалектики Адорно надаваї категорії заперечення всеруйнівного характеру, найбільш нігілістичного і песимістичного. Руйнівний, негативний ЙІк діалектики був доведений у філософії Адорно до їбсурду.
6. Визначальним принципом "негативної" діалекти-ки є положення про "нетотожність" як заперечення. " І Іетотожність" в інтерпретації Адорно — це відмінність чогось, це багатоманітність всього сутнього. Адорно протиставляє принцип "нетотожності" таким категорі-ям, як "позитивність" (творення), "зняття", "становлен-ня", "заперечення заперечення", оскільки вони не є не-гаціями в розумінні цього філософа. Що ж до такої категорії як тотожність, то Адорно протиставляє її нето-тожності (відмінності). "Тотожність", на думку Адорно, фактично заперечує багатоманітність речей, бо багато-манітність речей означає їх "нетотожність". Тут, безу-мовно, має місце відступ від діалектики Гегеля, який вважав, що тотожність включає в себе і відмінність (не-тотожність), тобто у Гегеля мова йде про конкретну то-тожність, а не абстрактну, як у Адорно.
Таким чином, можна зробити висновок щодо змісту, суті і принципів так званої негативної діалектики, кот-рий полягає в тому, що "негативна" діалектика — це однобічна, суб'єктивістська концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всьо-го сутнього, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності, самозаперечення, і тому не виходить за межі метафізики. "Негативна" діалектика — це, по суті, антидіалектика.
Альтернативами діалектики є також софістика і еклектика.
Софістика (з грецької — міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) за багатьма свої-ми ознаками наближається до метафізики. Софістика грунтується на неправильному виборі вихідних поло-жень, на аболютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого з несуттєвим, на хибних доведен-нях (так званих софізмах), на свавільному вин'ячуванні другорядних властивостей предмету; на використанні різних значень одного і того ж слова тощо. І в цьому відношенні софістика, безумовно, має багато спільного з метафізикою. Однак софістика і метафізика — це не-тотожні, неоднозначні способи мислення. Софістика, на відміну від метафізики, не є якоюсь цільною, самостійною теорією пізнання чи його методом. Це по-перше. По-друге, софістика як спосіб мислення має виключно суб'єк-тивістський характер. Властива їй свавільна інтерпре-тація фактів неминуче веде до агностицизму. Що ж до метафізики, то це такий спосіб мислення, котрий має об'єктивні основи, про які йшла мова вище. По-третє, метафізика є формою світогляду, котрий дає уявлення про певну картину світу. Софістика ж не має таких Якостей. Вона не є світоглядом. На цій підставі, можна пробити висновок, що софістика як різновид метафізи-ки в цілому нерівнозначна їй і виступає альтернативою діалектики лише в певному значенні цього слова, а саме тоді, коли ми розглядаємо діалектику як логіку, як нау-ку про закони і форми відображення в мисленні роз-цінку об'єктивного світу.
Еклектика (у перекладі з грецької — вибираю) — цс алогічна концепція, що грунтується на свавільному виборі координат; на випадковому поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відміннос-ті; на суб'єктивістському поєднанні елементів, поло-жень різних вчень, концепцій, шкіл, поглядів тощо. Ек-лектика — це, образно кажучи, "мішанина", тому вона цс є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні мето-дом, ні світоглядом.
Софістика і еклектика — це грані однієї й тієї ж медалі. їх спільність полягає в тому, що і перша, і друга Яіі своєю природою мають суб'єктивістський
