До альтернатив діалектики відносять також догма-тизм і релятивізм. Догматизм (з грецької — поло-ження, що сприймається на віру, без доведення) — анти-історичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не врахову-ються ні обставини місця, ні обставини часу. Догма-тизм — цс визначальна характеристика консервативного мислення. Вона відображає закостенілість людської думки, ЇЇ тимчасову засліпленість, нездатність до само-руху. Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі не можуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона, ягідно з догматизмом, правильна для будь-якого випад-ку, для будь-яких умов розвитку. Поділяючи знання на правильні і неправильні, догматизм намагається закрі-пній це назавжди і, таким чином, фактично веде до оманливості. Догматизм, перебільшуючи значення певних сторін істини, не визнає нових якісних моментів, що ви-никають у процесі пізнання, не враховує конкретності істини, абсолютизує її, і в цьому відношенні, змикаючись з метафізикою, є антиподом діалектики, однак, тільки в певному її значенні — як теорії пізнання.

Зворотним боком догматизму є релятивізм. Реля-тивізм (з грецької — релятивний, відносний) — теоре-тико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічно-го з'ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. І, звичайно, тут релятивізм виступає як різно-вид метафізичного тлумачення істини. Отже, релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. Догма-тизм грунтується на перебільшенні значення абсолют-ної істини, ігноруючи момент її конкретності; релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відки-даючи момент її абсолютності.

Таким чином, якщо розглядати діалектику як теорію розвитку, то її антиподами є метафізика і "негативна" діалектика; якщо розглядати діалектику як логіку, то її альтернативами є софістика і еклектика. Якщо ж роз-глядати діалектику як теорію пізнання, то ЇЇ альтерна-тивами виступають догматизм і релятивізм.

Висновки, що випливають з вищевикладеного, можна звести до кількох основних положень.

1. Діалектика як загальна теорія розвитку дає ключ до розуміння його сутності, відображає реальні процеси у природі, суспільстві й мисленні такими, якими вони є в дійсності. Оскільки весь навколишній світ перебуває в русі, зміні і розвитку, діалектика у своїй основі неми-нуче має виходити з цієї загальності. Вона і відтворює в мисленні всі процеси дійсності в узагальненій формі з урахуванням їхньої суперечливості, змін, біжучості, взає-мопереходів, становлення нового. Тому діалектика і має категорійний апарат, закони і принципи, котрі адекват-но відображають у мисленні зміни і взаємопереходи, оскільки самі є рухливими і змінними. Без розуміння цього, без врахування діалектики суперечностей і рушій-них сил розвитку в будь-яких природних і суспільних 234

системах об'єктивної дійсності істинне пізнання немож-ливе.

2. Діалектика підходить до вивчення предметів і явищ з точки зору їх виникнення, руху і розвитку, а тому орієнтує на конкретне, багатостороннє вивчення об'єктивних процесів. Вона дає змогу знаходити нові грані речей, нові повороти, зв'язки, способи усвідомлен-ня дійсності, що розвиваються, і тим самим відтворюва-ти її в усій складності, суперечливості, багатогранності, з безліччю відтінків підходу до буття, наближення до ньо-го. Діалектика, на відміну від інших концепцій розвит-ку, розглядає предмети і явища не ізольовано один від одного, а в їхньому взаємному зв'язку, а отже, й у взає-модії, та суперечливості. Процес розвитку можна зро-зуміти і відтворити у мисленні тільки з урахуванням цього. Тому діалектика є альтернативою усіх теорій, Вчень, течій і напрямків, котрі відкидають, ігнорують чи фальсифікують об'єктивні принципи зв'язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення, таких, як метафізика, софістика, еклектика, догматизм, релятивізм, "негативна" діалектика.

3. У своєму розвитку людство нагромадило вели-чезний досвід узагальнення об'єктивної дійсності, що дало змогу розкрити її закони, виділити категорійний апарат для з'ясування сутності речей, виробити методи і форми пізнання, показати всю складність і діалектичну суперечливість пізнання. Тому теорія пізнання не може Не бути діалектичною, не може обійтись без законів діа-лектики, її категорій і принципів. Іншими словами, зако-ни, категорії та принципи діалектики є одночасно й зако-нами, категоріями і принципами самої теорії пізнання.

4. У наш стрімкий час як ніколи необхідна нестан-дартність, гнучкість мислення, рухливість понять, що ідатні відобразити у мисленні таку рухливість в об'єк-тивній дійсності. Бо консерватизм думки, схильність до застарілих понять є серйозним гальмом на шляху пізнан-ня світу, що змінюється. Діалектика як логіка мислен-ня цілком відповідає цим вимогам сучасності. Вона є логікою узагальнення світу, переходу від незнання до знання, від явища до сутності, від сутності одного по-рядку до сутності більш високого і т.ін. Діалектика як логіка відтворює у мисленні процес пізнання в усій його складності і суперечливості, взаємопереходах протилеж-ностей. Тому сама логіка не може не бути діалектикою.

5. Закони діалектики відображають те, що є у самій дійсності. Вони становлять основний зміст об'єктивної діалектики, яка знаходить свій вияв у мисленні людини і становить основний зміст суб'єктивної діалектики. Звідси випливає, що закони діалектики, закони пізнан-ня і закони мислення не можуть бути різними. Вони є однаковими, єдиними, тотожними і відображають лише різні аспекти діалектики: онтологічний, логічний і гно-сеологічний.

6. Не всі філософські течії, школи визнають діалек-тику. Окремі з них відкидають її як схоластику. Це означає, що вона вимагає подальшого осмислення і до-слідження.