Філософські проблеми взаємодії суспільства і природи.

(Реферат)

Зміст

ВСТУП |

3

Розділ 1. Людина як частина природи і її протилежність | 4

Розділ 2. Передумови формування та сутність сучасної екологічної кризи. |

10

Розділ 3. Гармонізація відносин Людини і Природи. |

15

ВИСНОВКИ | 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ | 25

Вступ

Філософія забезпечує культурі самопізнання, а людському життю — смислові орієнтири. Справедливо вважається, що істинна філософія є духовною квінтесенцією епохи, живою душею культури.

Хоч всесвітня філософія, по суті, обертається навколо “вічних” проблем, до їх числа належить і проблема взаємовідносин Людини і Природи, яка в нинішній переломний момент людської історії набула, на жаль, трагічного звучання. Серед численних соціально значущих проблем, що постали перед народами на порозі третього тисячоліття, головне місце зайняла проблема виживання Людства і всього живого на Землі. Людському буттю загрожує самознищення. Ця обставина, як і екологічні, науково-технічні і інші моменти, неодноразово інтерпретувалися мислителями самих різних світоглядних орієнтацій. Людина стала, як вважав президент Римського клубу А. Печчеї, сама для себе «Ахіллесовою п’ятою», вона — точка відліку, «в ній всі початки і кінці». З його точки зору важливо зрозуміти стан, в якому опинилася людина. Чому її дорога привела до катастрофи? Чи є ще час звернути з неї, а якщо є, то куди? Який шлях вибрати? Яким цінностям надати перевагу? Ті негативні для природи і самої людини наслідки антропогенної діяльності, що виявились в останні роки, примушують пильніше вдивитися в систему екологічних взаємовідносин, замислитися над проблемою їх гармонізації.

Сьогодні всім зрозуміло, що здорове навколишнє середовище не менш значуще, ніж матеріальні і духовні потреби. Було б великою помилкою вважати, наче б з екологічною кризою можна справитися за допомогою лише економічних заходів. Екологічна криза зумовлена “стрілками”, що направляли рух нашої технократичної цивілізації до конкретних цінностей і категорій, без коректування яких не можна приступити до радикальних змін. При переорієнтації категорій, поняття природи повинне стати центральним, так що саме відношення людини до природи буде інакшим, ніж було до цього. Важливо зрозуміти і прийняти нові ціннісні орієнтири, смислові установки, створити новий образ людини: на противагу споживачу - людину гуманну по відношенню до самої себе і природи. Без цієї глобальної філософської перебудови відносин в системі “Людина—Природа” всі заходи економічного, екологічного, науково-технічного характеру будуть мати надто мізерне значення і не зможуть стати серйозною перешкодою на шляху екологічної катастрофи, що насувається. Кінцевий висновок фахівців, що займаються цією проблемою, досить жорстокий: «Або вона (людина) повинна змінитися, або їй призначено зникнути з лиця Землі».

Метою даної роботи є розгляд саме філософських аспектів взаємовідносин Людини і Природи в умовах екологічної катастрофи, що насувається, шляхів і можливостей формування тієї нової системи цінностей, за допомогою якої можна буде запобігти стрімкому наближенню Людства до власної загибелі.

Треба зазначити, що проблема ця, незважаючи на всю її актуальність, далеко не нова. Питання про відповідальність Розуму перед природою було поставлене ще в XIX ст. течією так званих російських космистів, розвинене в роботах Федорова, Вернадського і інших. У XIX ст., по мірі загострення екологічної ситуації, у вирішення проблеми гармонічних взаємовідносин Людини і Природи втягувалася все більша кількість філософів і вчених. Виникли навіть нові галузі знань: філософія екології, соціоприроднича історія, народжені на стику природних і гуманітарних дисциплін, що було викликано масштабністю і різноплановістю проблеми.

Завданнями даної роботи є:

1. З’ясувати місце людин в біосфері, як біологічного виду та соціальної істоти.

2. Розглянути сучасний стан взаємовідносин у системі “Людина—Природа—Цивілізація” та основні передумови виникнення ситуації, що склалася.

3. Освітити основні шляхи виходу з глобальної кризи, що пропонувалися філософами і вченими XIX-XX ст.

РОЗДІЛ 1

Людина як частина природи та її протилежність.

Вивчення взаємовідносин в системі «Людина – Довкілля» в широкому спектрі проблем людського існування виявляє зв"язок з суттєвим світоглядним питанням : що є людина і яке її місце в світі?

Не дивно, що стосунки людини і природи цікавили ще древніх філософів. Причому, саме в ракурсі осмислення сутності людського буття. Органічний зв’язок пізнання стосунків людини і природи зі світоглядними питаннями обумовляє включення пласту світоглядних проблем в предмет екології в зв’язку з дослідженням відносин людини і природи.

Зрозуміло, що оцінюючи взаємини людини і природи, необхідно розуміти сутність обох складових - і людини, і природи. Що ми маємо, виходячи з цього, врахувати? По-перше, людина є людиною не в її природному існуванні, а в її соціальній сутності. Тобто, хоча становлення людини як біологічного виду відбувалося в природному довкіллі, людське буття є буттям соціальним, буттям не в природному, а в штучному світі, створеному людиною - світі культури і цивілізації.

Таким чином, з одного боку, ми маємо підстави включити відношення «Людина – Природа» в предмет екології. З іншого - вивчення цього відношення виходить далеко за межі екології і є предметом гуманітарних наук і філософії. Тим більше, що в історико-пізнавальному розумінні, відношення «людина – природа» вже досить довгий час є предметом філософії. І лише в ХХ ст. воно стало і предметом екології.

В історії пізнання людини і її сутності виявилося, що вона є складна і неоднозначна. Епіцентром складності можна вважати двоїстий характер людської природи. Так, ще в античності софісти підкреслювали єдність безумовного (природного) і обумовленого (людського) в людині. Платон розглядав людину як єдність тіла (матеріального) і душі (ідеального). З точки зору християнства, існує тимчасове тіло і безсмертна душа.

В філософії