РЕФЕРАТ

На тему: “Категорії діалектики і загально-наукові поняття”

ПЛАН

Вступ

Висновки

Список літературних джерел

Вступ

Почерпнуті з життя проблеми, які вирішуються на рівні філо-софи, сприяють формуванню світоглядних, духовно-моральних, есте-тичних настанов, ідеалів і соціальних цінностей, вдосконаленню осо-бистості. Для цього філософія надає індивіду, котрий її вивчає, багатий фактичний. матеріал для роздумів, і водночас досить ефективні "інструменти" інтелектуальної діяльності. Вивчення філософії та історії її розвитку - це апробована багатовіковім досвідом людства найкраща школа розумного мислення. Вона дозволяє вільно оперувати поняттям, висувати, обґрунтовувати і критикувати ті чи інші судження, відділяти істотне від неістотного, розкривати взаємозв'язок усіх явищ і процесів об'єктивної реальності.

Філософія стала дійовим стимулом розвитку людини як соціаль-ного суб'єкта, котрій усвідомлює своє місце в світі, займає по відно-шенню до нього певну позицію. Особливого значення філософська думка набуває в періоди суспільних криз, в перехідні епохи, коли со-ціально-політичні і духовні потрясіння дають нові поштовхи для по-ставлення питань про сутність людини та сенс її буття, принципи зв'язку зі світом, суспільством, про покликання, обов'язки, перспекти-ви, можливості, морально-естетичні цінності особистості, шляхи до-сягнення нею поставлених цілей. Кожна філософська школа, філо-софський напрям - це індивідуальне вирішення даних проблем.

Пізнаючи навколишню дійсність, людина не тільки здобуває знання про її сутність, закони функціонування, специфіку зв'язків окремих частин і т. п., а й пізнає саму себе як складову частину цього цілого, але частину особливу, специфічну, неповторну в своїй індивіду-альності. Людина виділяє себе із світу і протистоїть йому як чомусь іншому, без якого, проте, ніяк не обійтись. Усвідомивши себе, своє "Я" на противагу навколишньому, людина починає замислюватись над своїм місцем у світі. Хто для кого існує: людина для світу чи світ для людини? Яка форма зв'язку між "Я" і всім іншим? І для чого це пе-рехідне, тимчасове "Я" взагалі з'явилось у безмежному космосі? Чи має життя сенс, чи воно - абсурд, безглузда випадковість в нескінченних комбінаціях першоматерії, яка хаотично рухається? Якщо поява мого "Я" - закономірність, то в в чому вона полягає, до якої мети слід прагнути, щоб виправдати своє існування? Як співвідносяться корот-кочасність життя і вічність буття? А чи варте життя того, щоб жити? Якщо воно гра випадкового збігу обставин в природі, то навіщо жити? А якщо жити, то як? На які ідеали орієнтуватися, до якої мети прагну-ти, якими засобами її досягати?

Людство ставить ці запитання перед собою постійно. І саме філософські вчення в своїй єдності, проникаючи в сутність людського буття щораз глибше, дають можливість повніше, різнобічніше зро-зуміти сенс життя, його цінність, більш чітко визначити шляхи і засоби досягнення смисло-життєвнх цілей.

Поняття закону

Закон — це, передусім, об'єктивність, те, що не залежить від волі і бажання людини, від її свідомості. Звичайно, мова не йде про юридичні закони, які сьогодні приймаються, а завтра — скасовуються. Якщо, наприклад, ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо загальмувати їхню дію. Це стосу-ється також і об'єктивних законів розвитку суспільства, таких, зокре-ма, як залежність суспільної свідомості від суспільного буття, чи ос-новного соціологічного закону про вирішальну роль способу вироб-ництва у суспільному житті. Отже, найсуттєвішою ознакою закону буде те, що він відображає об'єктивний стан речей, об'єктивні зв'яз-ки між речами, предметами, явищами.

Закон — це суттєве відношення, зв'язок між сутностями, який є:

1) об'єктивним; 2) необхідним; 3) загальним; 4) внутрішнім;

5) суттєвим; 6) повторювальним.

Можна виділити три групи законів: 1) окремі закони, притаманні певним формам руху матерії (закони механіки, хімії, біології тощо);

2) особливі закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики, закони збереження);

3) загальні, універсальні закони (закони діалектики). Слід розрізняти закони природи і закони суспільства. Перші ді-ють стихійно. Другі виявляються через свідомі дії людей. І це накла-дає певний відбиток на дію законів. Закони суспільства можуть ігно-руватися, гальмуватися людьми тощо.

Суспільне життя підпорядковане певним об'єктивним законам, їх системі. Однак ці закони не рівнозначні. Одні діють завжди і скрізь, інші — лише в певний час і на певній стадії розвитку. Тому у філосо-фії і розрізняють закони розвитку і закони функціонування суспільства.

Закони розвитку — це закони, які діють протягом усієї історії людства і характерні для соціальної форми руху матерії. До таких законів слід віднести закон про визначальну роль способу виробниц-тва у суспільному житті, про визначальну роль суспільного буття щодо суспільної свідомості тощо. Закони розвитку визначають зміну стану суспільної системи у часі. Це масштабні закони. До них також нале-жать основні закони діалектики, які виявляють свою дію і в суспільстві.

Закони функціонування — це закономірні об'єктивні зв'язки, які діють у даний момент часу, на даному етапі розвитку суспільства, на певній його стадії. Скажімо, закон вартості діє лише за умов існуван-ня товарного виробництва. Закони розвитку і закони функціонуван-ня співвідносяться як загальне і особливе.

Є динамічні та статистичні закони. У динамічних законах перед-бачення мають однозначний характер — "так, а не інакше піде про-цес розвитку". У статистичних законах передбачення носять імовір-ний характер" — "може бути, а може ні". Останнє зумовлене дією багатьох випадкових факторів. Статистичні закони виявляються в ре-зультаті взаємодії значної кількості елементів певної системи, скажі-мо, соціальних колективів, соціальних груп, тощо. Вони не дають, звичайно, однозначних, достовірних