З 1753 р., з невеликою перервою, до 1759 р. Г. Сковорода жив у селі Ковраї. Це були чи не найкращі роки у житті філософа. Перебуваючи серед простого народу, він глибоко проник у його думи й сподівання. Він зблизився зі своїм обдарованим вихованцем Василем Томарою, вчив його мови та різних "словесних наук", написав для нього латинською мовою вірш "На день народження Василя Томари". Конфлікт з пихатим поміщиком і гербовим дворянином на якийсь час відірвав його від Ковраїв, повів до Москви, де він зупинивсяу Троїце-Сергієвій лаврі, та незабаром повернувся до Переяс-лава і на прохання С. Томари знову став учити його сина, використовуючи вільний час для самоосвіти і творчості. У Ковраях він почав займатися поезією, написав більшу частину збірки "Сад божественних пісень". У 1759 р. праця Г. Сково-роди в Ковраях закінчилася, і звідси він подався на Слобожан-щину, де на запрошення білгородського єпископа Іоасафа Миткевича протягом десяти років, до 1769 р., був викладачем поетики, етики, синтаксими та грецької мови у Харківському колегіумі. Тут він познайомився і подружив на все життя з учнем колегіуму Михайлом Ковалинським. Дружба ця зали-шила глибокий слід у житті філософа, пор'одила велику його латиномовну епістолярну спадщину. М. Ковалинський став першим біографом Г. Сковороди, написавши у 1794 — 1795 рр. незабаром після смерті вчителя "Життя Григорія Сковороди"— перше і єдине достовірне джерело відомостей про життєвий і творчий шлях видатного українського любомудра.

До харківського періоду життя Г. Сковороди належать його знамениті "Байки харківські", вступні лекції-проповіді до курсу етики — "Прокинувшись, побачили славу його" та "Хай цілує мене поцілунками уст своїх!" (1765 — 1766), трактати і діалоги "Вступні двері до християнської добронравності" (1766), "Наркіс. Розмова про те: пізнай себе" (до 1767), "Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе" (1767). іф

У Харкові він привернув до себе увагу не тільки вченістю, І а й простим, скромним життям: одягався пристойно, але І просто, споживав звичайну їжу, спав не більше чотирьох! годин, завжди бадьорий, рухливий, всім задоволений, при- | хильний до убогих, "мав набожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів". Він категорично відмовився прийняти чернечий стан і на всі умовляння стати монахом відповідав досить різко: "Хіба ви хочете, щоб я помножив число фарисеїв? їжте жирно, пийте солодко, одя-гайтеся м'яко і будьте ченцями! А Сковорода вважає чернец-твом життя не загарбницьке, задоволення малим, стриманість, позбавлення всього непотрібного, щоб набути найпотрібніше, нехтування всіма примхами, щоб самого себе зберегти в цілісності, загнуздання самолюбства, щоб повніше виконати заповідь любові до ближнього, пошук слави Божої, а не слави людської" (М. Ковалинський. Життя Григорія Сковороди).

Викладаючи в колегіумі, Сковорода проводив окремі заняття зі своїм учнем М. Ковалинським, особливо звертав увагу на вивчення грецької мови і читання давніх книг. Улюбленими його письменниками були Плутарх, Філон Іудеянин, Ціцерон, Горацій, Лукіан, Климент Александрійський, Оріген, Ніл, Діонисій Ареопагіт, Максим Ісповідник, та на першому місці завжди була Біблія.

У серпні 1764 р. Сковорода прибув до Києва. Колишні його співучні і знайомі, що стали ченцями у Києво-Печерській лаврі, почали умовляти його залишитися з ними:

"— Годі бродити по світу! Час пристати у гавань, нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовпом церкви й окрасою обителі.—

Ах, преподобні! — заперечив він палко. — Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому" (М. Ковалинський. Життя Григорія Сковоро-ди).

Відмовився Г. Сковорода і від високих світських посад. Пояснюючи свою життєву позицію харківському губернатору Євдокиму Щербиніну, він говорив: "Світ нагадує театр: щоб зобразити в театрі гру з успіхом і похвалою, то беруть ролі за здібностями. Дійова особа в театрі не за здатністю ролі, а за вдалу гру взагалі хвалиться. Я довго міркував про це і після довгого випробування себе побачив, що не можу представляти у театрі світу вдало жодної особи, крім низької, простої, безпечної, усамітненої: я цю роль вибрав, узяв і задоволений".

Ці епізоди з харківського періоду життя Г. Сковороди стали вже хрестоматійними, їх часто тлумачили по-різному, та безперечним є одне: вчений-філософ і письменник відстоював свою творчу індивідуальність, особисту свободу, не піддаючись спокусам світу.

За спостереженням того ж М. Ковалинського, Г. Сково-рода "завжди віддалявся від знатних осіб, великих товариств і чиновних знайомств; любив бути в малому колі невимуше-ного спілкування з людьми відвертими; віддавав перевагу чистосердечній привітності перед усякими облесними при-йомами, у зібраннях займав завжди останнє місце, нижче за всіх, і неохоче вступав у бесіду з незнайомими, крім простолюдинів". Така характеристика особистості Г. Ско-вороди цілком відповідає і відомому способу його життя, і його суспільно-філософським, етичним та педагогічним поглядам.У перервах, коли залишав роботу, Г. Сковорода намагався бути на самоті, поселявся в різних віддалених і тихих місцях: на пасіці в Гужвинському біля Харкова, на хуторі Довжик і Валківських хуторах і там писав свої твори. Навколо його особи і способу життя поширювалися різні розмови, чутки, наклепники й інтригани називали його маніхейцем, мізантропом. Цих заздрісних, злих і недоброзичливих людей Г. Сковорода дуже добре змалював у листах до М. Ковалин-ського.

Для Г. Сковороди і його праці в Харківському колегіумі склалися несприятливі обставини. Нерозуміння, обмови, до-носи, інтриги отруювали йому життя, гальмували розвиток його творчості, і він готовий був залишити цю роботу. У лютому 1768 р.