Г. Сковорода негативно ставився до багатства й розкоші, вважав, що багатство само по собі є злом і породжує зло. «Хто не бажає честі, срібла, волостей? Ось тобі джерело невдово-лення, скарг, печалі, ворожнечі, судової тяганини, воєн, грабунків, злодійства, всіх машин, гачків і хитрості. З цього джерела народжуються зради... і прірва всіх нещасть». При-йнявши добровільно спосіб убогого життя, філософ власним прикладом утверджував свою позитивну програму і різко виступав проти сильних світу цього, від царів і до своїх рідних стяжателів. У критиці Сковородою вищих верств суспільства є чимала доля релігійного моралізаторства, до критики «світу» він підходив з позицій раннього християнства, відстоював загальну рівність, шанував бідних за їхню моральну чистоту, працьовитість і сердечну радість. Ставлячись прихильно до «голяків», «бідноти, що не має статків», Сковорода аж ніяк не ідеалізував «нищету святую», бачив її соціальні корені, давав моральну оцінку її полюсів, вчив, що «не той бідака, хто не має, але той, хто по вуха в багатстві ходить, не прикладає до нього серця, тобто на нього не сподівається». Його ліричний герой заявляє:

І нічого не бажаю, окрім хліба та води,

Вбогість приятелем маю — з нею ми давно свати.

Загалом погляди Ґ. Сковороди на багатство і бідність мають конкретний зміст, спроектовані на реальну дійсність. Для прикладу * можна послатися на висловлювання «нині коли злидар — тоді й бідняк і дурень», у яке вкладено всю глибину конкретної критики сучасної дійсності.

Своїм вченням Г. Сковорода заперечував багатство, боров-ся зі спокусами, які воно несе людині. Його ідеалом було багатство духу, чистота серця, душевний супокій, цільна й не розбещена мерзотами «світу» людина. Сковорода став обличи-телем конкретних явищ тогочасного життя, і метою його критики було не врятування душі, а досягнення людиною щастя й душевного супокою на землі, виховання чесної і сильної людської особистості, не засліпленої жадобою до наживи, до блиску золота, до слави. Сковорода добре знав «світ». Жив він і при царському дворі, і в панських хоромах, і в монастирських келіях, і скрізь бачив одне: і вищий світ, і панські двори — це « порода шулік», «кубло обманів і злочинів». Йому глибоко ненависні ті, які «живуть на землі і ні про що не гадають, окрім збагатитися, наїстися, напитися, одягтись». Духовне багатство, супокій душі, улюблену працю Сковорода підносив понад усе, щастя простої людини ставив вище від царського вінця. Філософ був позбавлений царистських ілюзій, таких всевладних у його час, він не вагаючись заявляв: «Я не високо шаную і не поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть і хороших царів». Він приходить до цілковитого заперечення монархізму та абсолютизму, на історичному досвіді своєї вітчизни переконався, що

Ннн-Ь—скипетр й булава, Утро вставши—худа слава.

Критика Г. Сковородою «світу» велася ним у морально-етичному плані, без виразного соціального забарвлення. Про-те не слід недооцінювати її суспільного ефекту. Феномен Сковороди як народного філософа розпочався саме з таких його, може, соціально й не радикальних, зате зрозумілих і прийнятих у народі оцінок і міркувань. Моральна філософія Сковороди суголосна народному світогляду, морально-етич-ним нормам простого народу. Зовсім несправедливо буде приписувати Г. Сковороді лише пасивний протест проти існуючого ладу, проповідь смирення і задоволення своєю роллю в театрі життя. У нього прориваються й більш активні заклики до боротьби зі "світом" за зміну й перетворення життя. Так сприймається його афоризм: "З світом, поки живеш, треба боротися". "Пам'ятай, що наше життя — це безперервна боротьба", — писав він М. Ковалинському. Навіть у назвах і внутрішньому змісті його філософських трактатів ("Боротьба архистратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим", "Суперечка біса з Варсавою") нуртує поняття боротьби, котре треба розуміти не лише як алегоричну боротьбу двох начал в душі людини, одне з яких відкриває шлях до Царства Небес-ного, а друге — до пекла вічного, а й як боротьбу з "світом", з цілком реальними явищами тогочасної дійсності.

Активна критика існуючого ладу велася Сковородою з позицій здорового, тверезого народного погляду на життя. Він ніколи не зневірявся в боротьбі, навіть зазнаючи невдач, творив свої обличенія, був великим життєлюбом, свято вірив у те, що "ми сотворимо краще світло. Створимо день веселіший", мріяв про Торню Республіку", де всі люди стануть рівними й щасливими. Який це буде світ, що треба для того, щоб його створити, — він не знав, як не знав цього й народ. Сковорода був виразником соціальне-утопічних поглядів і мрій народу, насамперед селянства.

Сковорода вважав, що сили для боротьби зі злом є у самій людині, вони дані їй природою, треба їх тільки виявити, пізнати себе,