Поетичну творчість Г. Сковорода розпочав уже зрілою людиною, сформованим письменником-філософом. У віршах і піснях він висловлював ті ж думки й почуття, що й у філософських творах, опрацьовував переважно теми про щастя людини, її місце в житті, роздумував про її моральні і духовні цінності. Його поетичній творчості властиві значне формально-поетичне і тематичне розмаїття, глибина думки, яскрава

барокова образність, символічно-алегоричний поетичний реквізит.

За жанровими ознаками "Сад божественних пісень" можна вважати збіркою духовної лірики. Кожна із "пісень" збірки мала мелодію, складену самим автором. Беручи в основу кожної пісні "зерно" із Святого Письма, Сковорода лише у небагатьох творах дотримувався наперед заданого мотиву, він обробляв тему по-своєму, спирався на літературну і народно-поетичну традиції.

Сковорода — один із перших українських поетів, що звернувся до пейзажної лірики і почав оспівувати красу рідної природи. Його пісні "Весна люба, ах, прийшла!..", "Гей, поля, поля зелені" і "Гей ти, пташко жовтобоко" не втратили і нині свого естетичного значення, за розумінням і принципами художнього відтворення картин природи близькі до нової української поезії.

І в поезії Сковорода залишився філософом — її пронизують роздуми про смисл людського життя, істинне щастя, доброту, чесність, ненависть до тиранії. Вище над усе поет-філософ ставив свободу. Оспівуючи свободу у вірші "Ое ІіЬегїаІе", він прославив "отця вольності" Богдана Хмельницького, керівника визвольної війни українського народу 1648 — 1654 рр.:

Що є свобода? Добро в ній якеє? | Кажуть, неначе воно золотеє? і Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, і Проти свободи воно лиш болото. І О, якби в дурні мені не пошитись, І Щоб без свободи не міг я лишитись. І Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!

Мотиви вольності, свободи пронизують і інші пісні Сково-роди ("Пісня 9-та", "Пісня 12-та"). У 20-й пісні — "Із душею хто ясною" — Сковорода висловив свої бунтарські настрої, анти-цеспотичні погляди:

і Світе! Світе безпорадний! | Вся надія у царях! ! Берег, думаєш, безвадний? Вихор розмете цей прах.

Світові насильства, стяжательства і багатства він протиставляє спокій душі, чесну працю, скромність і мудрість:

Одарив вас Бог грунтами, — це пропасти може, знай. Жеребок мій з бідняками, та Бог мудрості дав пай.

(Пісня 24-та).

Віддав Г. Сковорода данину і такому популярному у бароковій поезії жанру, як панегірики, вірші-присвяти, адресуючи їх достойним представникам духовного життя (пісні 24, 26, 27). їх пронизує ідея служіння загальній справі культурного ро-звитку, підносяться громадянські чесноти адресатів.

Пісні Сковороди пройняті ліризмом, відбивають глибокі переживання поета, його життєрадісний, оптимістичний настрій, боротьбу із "скукою", "печаллю" і "сумом".

Найпопулярнішою піснею Сковороди є його "Пісня 10-та" із "Саду божественних пісень" — "Всякому місту звичай і права". Викривальний пафос цієї пісні, узагальнення "нравів" різного панства, чиновництва, купецтва зробили її одним із кращих творів українського сатирично-гумористичного віршування другої половини XVIII ст. У сконденсованій, афористичній формі Сковорода піддав нищівному осміянню і осудженню різні негативні риси сучасного йому суспільства — чинопочитання, брехню, обман, зажерливість, розкіш, ро-зпусту, гонитву за багатством тощо. Кожний рядок твору, кожний образ несе у собі велике смислове навантаження, за ним криється цілий комплекс тогочасних явищ і фактів. Усім мерзотам "світу" Сковорода протиставив свій ідеал людини, у якої "совість як чистий кришталь", яка керується світлом розуму:

В мене турботи лише одні, Щоб безрозумне не вмерти мені.

Пісня "Всякому місту звичай і права" стала народною, була в активному репертуарі лірників і кобзарів XIX ст. Як "псальма" Сковороди, вона зазнала в усному народному побутуванні певного шліфування, текстових змін і доповнень, її популяри-зації сприяло й те, що у переробці І. Котляревського вона ввійшла до "Наталки Полтавки".

Із сатиричною "Піснею 10-ю" перегукується і "Пісня 9-та". Свій смисл усяка голова трима", в якій автор висловлює байдужість до буденної життєвої суєти, проголошує любов до "вольності", утверджуючи цим свою "безпечальну препросту путь".

Одним із наскрізних мотивів поезії Г. Сковороди є мотив самотності, печалі, суму, "тоски" і "скуки", що гризуть його, мов іржа сталь, і супроводжують усе життя. Ця передроман-тична настроєвість поезії характерна також і для романсової лірики XVIII ст., вона передавала тривогу і душевний неспокій у суспільстві. Суголосна вона і його філософській концепції людини, незалежної від "світу" у своїх вчинках і переконаннях. У цілому ж поезія Г. Сковороди є доповненням до його філософських трактатів і діалогів, у поетичній формі розвиває ті ж думки й погляди, що обговорювалися у філософських творах.

Г. Сковорода продовжував традиції українського силабічного віршування кінця XVI — першої половини XVIII ст. Більшість його поезій написано силабічним віршованим рядком. Та водночас він є і поетом-новатором. Як дослідив Д. Чижевсь-кий, Сковорода виступив реформатором силабічного віршування, майстром форми вірша, пильно працював над ^ римою, ввівши в українське віршування чоловічу риму нарівні І з жіночою, зрівняв у правах неповну риму, ритмізував і І тонізував силабічний віршований рядок2. І Своєю поетичною творчістю Сковорода завершив понад І