цього періоду поширювалося у руко-писному вигляді. Духовна, гумористично-сатирична і бурлес-кно-травестійна поезія, шкільна драматургія та інтермедії, мемуарно-історична проза — все залишалося в рукописах, доходило до читачів у незначній кількості списків. Складається враження, що письменники навіть не намагалися друкувати свої твори, цілком мирилися з рукописною традицією. Не уник цієї гіркої долі й Г. Сковорода. За життя письменника не було надруковано жодного його твору, вони залишалися в автографах і були відомі також у небагатьох списках. Першим друкованим твором Г. Сковороди є філософський трактат "Наркіс", що з'явився 1798 р. без підпису автора у петербурзь-кому академічному виданні "Библиотека духовная, содержа-щая в себе дружеские беседьі о познании самого себя". "Байки харківські" побачили світ 1837 р. у Москві. Перше зібрання творів Г. Сковороди — "Сочинения в стихах й прозе" — видано І. Т. Лисенковим 1861 р. у Санкт-Петербурзі і містило "Сад божественних пісень", п'ять філософських трактатів ("Наркіс. Розмова про те: пізнай себе", "Боротьба архистратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим", "Бесіда, названа двоє", "Суперечка біса з Варсавою", "Вступні двері до християнської добронравності"), притчу "Убогий Жайворонок" та уривки про самопізнання з інших творів і кілька листів.
У 1894 р., до 100-річчя з часу смерті Г. Сковороди, у Харкові вийшло перше наукове видання творів Г. Сковороди — "Сочинения, собранньїеиредактированньїепроф. Д. Й. Багалеем", до якого ввійшли поетичні і прозові твори Г. Сковороди. 1912 р. у Санкт-Петербурзі випущено І том "Собрания сочинений" Г. Сковороди, підготовлений В. Д. Бонч-Бруєвичем. У книзі надруковано оригінальні прозові твори Г. Сковороди. Обидва ці видання були неповними, а друге залишилося незавершеним (2-й том не вийшов), проте вони відіграли позитивну роль в освоєнні творчості письменника, на довгий час залишилися єдиним доступним і авторитетним зібранням його текстів.
Перше повне наукове видання творів Г. “Твори в двох томах" — з'явилося тільки у 1961 р. У ньому подано всі відомі твори письменника — оригінальні і пере-кладні. 1973 р., до 250-річчя з дня народження Г. Сковороди видавництво "Наукова думка" випустило нове "Повне зібрання творів" Г. Сковороди у двох томах, у якому надруковано два нововідкритих твори письменника — "Бесіда 1-ша, названа ОЬзегуаІогіит (Сіон)" та "Бесіда 2-га, названа ОЬзегуаІогіит зресиїа (по-єврейськи Сіон)". Це видання й нині є найавторитетнішим академічним повним зібранням творів Г. Сковороди.
До цих видань близьке ще одне: Григорий Сковорода. Сочиненияв двухтомах (Москва. — "Мьісль", 1973), випущене Академією наук СРСР у серії "Философское наследие". Тексти Г. Сковороди переклали на російську мову і прокоментували І. В. Іваньо і М. В. Кашуба. Це видання містить усю оригінальну філософську спадщину мислителя. Тільки його поетична творчість представлена не у повному обсязі. Випущене вели-ким тиражем (45 тис. прим.), це видання має широкого читача у всьому світі.
Останнім науково-критичним виданням вибраних творів Г. Сковороди є книга у серії "Бібліотека української літератури" (К., "Наукова думка", 1983), упорядкованавідомимдослідником-сковородинознавцем Іваном Іваньо. Вона містить вибрану поезію, прозу, переклади, листи і розрахована на широке коло читачів.
Вчені і публіцисти XIX ст. переважно цікавилися особою Г. Сковороди, його моральною філософією. На-укове вивчення життя і творчості мислителя започатку-вав Д. Багалій. Його численні дослідження кінця XIX — початку XX ст. завершилися книгою "Український ман-дрований філософ Гр. Сав. Сковорода" (Харків, 1926. — 397 с.). У XX ст. творчість Г. Сковороди досліджували В. Ерн, В. Бонч-Бруєвич, П. Пелех, О. Біленький, М. Возняк, Ю. Барабаш, І. Головаха, І. Іваньо, Ю. Лощиц, Л. Махновець, А. Ніженець, І. Пільгук, Г. Хоткевич, В. Поліщук, П. Попов, М. Редько, М. Сиваченко, І. Табачников, П.Тичина, В. Нічик, І. Драч, І. Стогній, С. Кримський, М. Попович, Л. Ушкалов та ін.
Творчості Г. Сковороди приділили значну увагу українські вчені за рубежем. Найбільша заслуга у цьому проф. Дмитра Чижевського, автора монографії "Фільософія Г. Сковороди" (Варшава, 1934,2-ге
доопрацьоване видання німецькою мовою у Гарвардській серії українознавчих студій. — Мюнхен, 1974. — 233 с.) та багатьох статей і матеріалів. Д. Чижевський розглядав Г. Сковороду як барокового поета і філософа європейського рівня, ввів його в коло німецьких філософів-містиків XVI — XVII ст. — Вален-тина Вайгеля (1533 — 1588), Йоганна Арндта (1555 — 1621), Якоба Бьоме (1575 — 1624), Ангелуса Сілезіуса (1624 — 1677), а також пієтистів XVII — XVIII ст. — Готфріда Арнольда (1666 — 1714) і Фрідріха Етінгера (1702 — 1782). Німецький протес-тантський містицизм, отже, був відомий в Україні і в Росії, і, як довів Д. Чижевський, в Росію він перейшов через українську літературу, насамперед філософію Г. Сковороди. Німецький містицизм вабив Г. Сковороду як своїм антикатолицьким спрямуванням, так і давніми, досекулярними джерелами. Монографія Д. Чижевського про Г. Сковороду й нині є авторитетним джерелом знань про нашого філософа у західному світі.
Поетичну творчість Г. Сковороди Д. Чижевський проаналізував у другій частині нарисів "Український літературний барок" (Прага, 1941). Це — фундаментальна студія над поезією Г. Сковороди, його теоретичними погляда-ми на віршування і їх практичним застосуванням, над роллю Г. Сковороди як реформатора і новатора українського віршування. Д. Чижевський запропонував своє прочитання тексту "Саду божественних пісень" і подав до нього ґрунтовний текстологічний коментар. Сковородіана Д. Чижевського — це цілий материк думок, спостережень, порівнянь, коментарів, її освоєння у нас тільки починається і, нема сумніву, внесе новий, свіжий струмінь у дослідження філософської системи і художньої творчості Г. Сковороди.
Із авторів, що з початку