Методологія вивчення теорії держави і права.

П Л А Н

Методологія юридичної науки.

Методи і методика вивчення теорії держави і права.

Методи дослідження:

а) формально-логічний;

б) історико-порівняльний;

в) конкретно-соціологічний;

г) системний;

д) спеціально-юридичний;

е) статистичний.

Методологічне значення теорії держави і права в системі юридичних наук.

Стан сучасної методології в Україні.

Методологія юридичної науки – це система підходів і методів способів і засобів наукового дослідження, а також вчення про їх використання при вивченні державно-правових явищ.

До складу методології входять:

філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об’єктивних соціальних, у тому числі державно-правових закономірностей та можливості пізнання);

загальнонаукові методи, такі, що використовуються в усіх або більшості наук (структурний, функціональний, формальнологічний та інші);

групові методи, такі, котрі застосовуються лише у повній групі наук (метод конкретно-соціального дослідження);

спеціальні методи, такі, котрі прийняті для дослідження предмета лише однієї науки (спеціально-юридичний).

Усі названі групи методів необхідні для проведення повноцінного всебічного, завершеного державно-правового дослідження.

Під методом науки слід розуміти найбільш загальний підхід до дослідження тих явищ, що становлять його об’єкт і предмет. Метод теорії держави і права полягає в застосуванні для їх дослідження сукупності загальних засобів, прийомів і принципів, за допомогою яких можна досягнути бажаних наукових результатів. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, за допомогою яких принципів відбувається це визначення.

Метод дослідження відрізняється від методики. Методика становить сукупність технічних засобів збирання, зберігання, систематизації та узагальнення наукового матеріалу (складання плану дослідження, юридичної практики, їх конспектування і фіксації, запису на дискетах).Методи дослідження, що застосовуються загальною теорією держави і права, є досить різноманітними і залежать від загальнофілософських позицій, з яких ведеться дослідження.

Серед методів наукового дослідження держави і права розрізняють загальнофілософські, які застосовуються всіма науками і приватнонаукові, які застосовуються окремими групами наук. Загальнофілософські методи суттєво відрізняються один від одного. Упродовж багатьох років юридична наука базувалася на принципі філософського монізму. Єдиним всеохоплюючим методом дослідження державно-правових явищ вважався діалектичний матеріалізм. Проте, віддаючи належне діалектичному методу дослідження і визнаючи його провідну роль, слід заперечити проти обов’язкового поєднання цього методу з матеріалістичним світоглядом. Діалектичний метод був спочатку розроблений і обгрунтований Г.Гегелем саме на ідеалістичному підґрунті. Сучасна юридична наука підтверджує можливості застосування ідеалістичного світогляду для обґрунтування прогресивних, таких, що відповідають суспільному розвитку, ідей. На ідеалістичному підґрунті виникло й існує вчення про природні права людини і громадянина. Ці права обгрунтовуються не з матеріалістичних позицій, а як такі, що надані особі від природи. І вченням про ці права юридична наука віддає належне.

Вся історія науки, в тому числі й юридичної, свідчить, що найсприятливіші умови для її розвитку створює не однобокий стандартний підхід, а плюралізм методів дослідження. Співставлення й інтегрування знань, набутих на основі різних світоглядів – матеріалістичного й ідеалістичного, ліберально-демократичного й соціалістичного та інших – збагачує науку й підвищує наукову цінність її висновків. У зв’язку з цим не можна погодитися з механічним відкиданням марксистської теорії держави і права і положень вироблених на її основі юридичною наукою. Особливо це стосується ідей про тісний взаємозв’язок держави і права з економічними, соціальними, політичними, ідеологічними та іншими суспільними факторами. Відкладаючи крайнощі (наприклад, про механічну залежність держави і права як частини надбудови виключно від економічного базису) юридична наука повинна використовувати усе багатство ідей, вироблених людством у галузі вчень про державу і право.

Зокрема, зберігає свою всезагальну цінність діалектичний метод досліджень державно-правових явищ, який після Гегеля широко використовувався марксизмом. Це означає, що юридичні явища досліджуються з різних боків їх виникнення, розвитку, сутності, форми, ролі в суспільстві і ефективності, перспектив розвитку. Ще ждуть свого дослідження такі категорії діалектики, як можливість і дійсність (при дослідженні, наприклад, вчення про суб’єктивну сторону правопорушення, форма і зміст (при дослідженні проблеми норм права нормативно- правового акту), сутність і зміст, простір і час, ціле і частина.

На цій основі сама юридична наука повинна весь час поглиблювати пізнання держави і права, переходити від емпіричного до загально-теоретичного рівня, від малих і до більших глибоких знань, що є проявом діалектичної ідеї безперервного розвитку в природі, суспільстві і мисленні. Державно-правові явища повинні розглядатись у динаміці, на шляху від простого до складного, від менш ефективних, від таких, що гальмують державно-правовий процес, до таких, що йому сприяють.

По новому мають бути використані і закони діалектики (єдності і боротьби протиріч, переходу кількісних показників в якісні, заперечення). Так, в юриспруденції увага традиційно загострювалась на боротьбі протилежностей, тоді як діалектика передбачає також їх єдність.

Робився наголос чи не на обов’язкове подолання протиріч, хоча діалектика не заперечує і ролі еволюційних процесів. Перебільшувалось заперечення як таке, і, навпаки, применшувалось положення, що діалектичне заперечення передбачає наступність, зв’язок нового із старим, свого роду повторюваність на вищій стадії розвитку деяких якостей нижчих стадій.

Державу і право необхідно розглядати в їхній єдності, враховувати боротьбу протилежних начал усередині цієї єдності, і передбачати можливі результати цієї боротьби. Саме з цих позицій слід вирішувати питання про співвідношення державної централізації і децентралізації, правових і неправових законів, правомірної поведінки і правопорушень, прав і обов’язків, боротьби різних наукових течій, концепцій.

У науці є недопустимим як введення ідеологічних стандартів, так і повна деідеологізація. З цього боку великого методологічного значення набуває визначення існування загальних методологічних орієнтирів. В Україні, яка пішла шляхом світової