Взаємозв’язок якісного та кількісного аналізу в науковому пізнанні
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЯКІСНОГО ТА КІЛЬКІСНОГО АНАЛІЗУ В НАУКОВОМУ ПІЗНАННІ
Наукове пізнання пов'язане з функціонуванням особливого соціального інституту – науки. Наука – це не тільки система знань, а й діяльність, підкорена виробництву знань. У загальному вигляді вона включає в себе існування певних наукових співтовариств, їхню діяльність по створенню нових знань і самі ці знання. Виробництво наукових знань – особливий різновид пізнавальної діяльності, зв'язаної з продукуванням нових, об'єктивно-істинних знань шляхом наукового методу і відповідно до вимог наукової раціональності.
У науці навіть знайомі з точки зору буденного досвіду явища часто сприймаються в зовсім новому світі, а наукові істини нерідко постають парадоксальними з точки зору «очевидностей» здорового глузду. Наукова раціональність переосмислює досвід як базу емпіричного природознавства. Перетворення досвіду на «науковий дослід» здійснюється за трьома принципами:
перш ніж вирішувати питання, чому протікає те чи інше явище, варто попередньо з'ясувати за допомогою засобів експерименту, як протікає дане явище в дійсності;
для того щоб мати можливість пов'язувати математично виражену гіпотезу з даними спостереженнями, потрібно, щоб сам досвід був метрично (кількісно) організований;
досвід не є єдиною основою, з якої випливає положення теорії Методологічне пізнання у сучасній науці. – К.: Либідь, 1992. – С.28..
До наукового спостереження ставляться суворі вимоги:
чітка постановка мети спостереження;
вибір методики і розробка плану:
систематичність;
контроль за коректністю і надійністю результатів спостереження;
обробка, осмислення і тлумачення одержаного масиву даних.
Спостереження – важливий спосіб одержання наукових фактів. Науковий факт – це відображена у висловлюванні реальність. Взагалі будь-що стає науковим фактом лише тоді, коли воно зафіксоване тим або іншим прийнятим у даній науці способом (протокольний запис у вигляді висловлювань або формул, фотографія, магнітофонний запис тощо).
Будь-який факт науки має багатомірну (в гносеологічному значенні) структуру. В цій структурі можна виділити чотири шари:
об'єктивну складову (реальні процеси, події, структури, які є похідною основою для фіксації пізнавального результату, що називається фактом);
інформаційну складову (інформаційні посередники, які забезпечують передачу інформації від джерела до приймача – засобу фіксації факту);
практичну детермінацію факту (зумовленість факту наявними якісними і кількісними можливостями спостереження, вимірювання й експерименту);
когнітивну детермінацію факту (залежність способів фіксації та інтерпретації фактів від системи похідних абстракцій теорії, теоретичних схем, психологічних установок тощо) Копнин П. Логика научного исследования // Вопросы философии. – 1984. – № 3. – С.5..
Вимірювання – спостереження, яке фіксує не лише якісні характеристики об'єктів і явищ, а й кількісні аспекти. Воно передбачає наявність деякого масштабу (одиниці вимірювання), алгоритму (правил) процесу вимірювання вимірювальним пристроєм. Вимірювання є процедурою встановлення однієї величини з допомогою іншої, прийнятої за еталон. Першу з указаних величин називають вимірною величиною, другу – одиницею вимірювання. Звідси під вимірюванням розуміють процедуру порівняння двох величин, у результаті якої експериментально встановлюється відношення між величиною вимірювальною і величиною, прийнятою за одиницю. Спосіб вимірювання включає в себе три основних моменти:
вибір одиниці вимірювання й одержання набору відповідних мір;
встановлення правил порівняння вимірювальної величини з мірою і правил складання мір;
опис процедури вимірювання як експериментальної дії.
Варто підкреслити, що сучасне дослідне природознавство, початок якому було покладено працями Леонардо да Вінчі, Галілея і Ньютона, своїм розквітом зобов'язане застосуванню вимірювань. Проголошений Галілеєм принцип кількісного підходу, згідно з яким опис фізичних явищ повинен спиратися винятково на величини, що мають кількісну міру, є методологічним фундаментом точного природознавства, передумовою науково-технічного прогресу.
У багатоманітності діалектичних зв'язків природних, соціальних і духовних процесів особливе місце посідають зв'язки якісні і кількісні. З часів античності допитлива людська думка прагнула з'ясувати природу і місце цих зв'язків у будові світу та її динаміці. Піфагор і його школа, досліджуючи музику, числові співвідношення, обмірковуючи проблему будови Сонячної системи, дійшли висновку, що кількісні властивості і відношення, які виражаються у числах, є не тільки основою гармонії музичних творів, а й «гармонії сфер» Сонячної системи. Більше того, як згодом зазначав Аристотель, вони дійшли висновку, що елементи чисел є елементами всіх речей. Якісну своєрідність, тобто в самому загальному вигляді відмінність неоднакових речей і процесів один від одного, намагалися пояснити Фалес, і Анаксімен, Геракліт і Демокрит. У модифікаціях води, повітря, вогню, різних комбінаціях атомів у пустоті шукали ключ до пояснення специфіки якості речей. Аристотель для визначення фундаментальних властивостей природи і пізнання вводить категорії якості і кількості Філософія: підручник. – К.: Вища школа, 1999. – С.234..
В епоху середньовіччя утвердилося уявлення про так звані приховані якості як вічні і незмінні «форми». Кожна властивість, що чуттєво сприймається, розглядалась як визначена прихованою якістю. Розвиток природознавства у Новий час зумовив перехід до наукової розробки проблем об'єктивної природи якісної і кількісної визначеності предметів і теоретико- і пізнавальної проблеми ролі і можливостей чуттєвих і раціональних форм знання у відображенні ними якісної і кількісної визначеності (обумовленості) цих предметів. Панівною серед вчених і філософів стала теорія первинних і вторинних якостей.
Гегель сформулював з позицій ідеалізму закон переходу кількісних змін у якісні, розробив систему категорій, що розкривають дію цього закону, підвів під дію цього закону природу, соціальне і духовне життя суспільства.
Сутність закону переходу кількісних змін у якісні полягає в тому, що зміна якості об'єкта чи процесу відбувається тоді, коли накопичення кількісних змін досягає певної межі. Як всезагальний, тобто такий, що охоплює якісні і кількісні зміни природи, суспільства і духовної