Якість – це внутрішня стійка визначеність об'єкта (процесу), цілісна єдність суттєвих властивостей, які відрізняють його від інших об'єктів або процесів. Якість виражає собою також те загальне, що характерне для класу однорідних об'єктів або процесів.

Якість – це ступінь розвитку або інтенсивності властивостей об'єктів і процесів. Як правило, якщо не реально, то потенційно кількісна визначеність об'єктів і процесів може бути визначена засобами математичного знання. Проте навіть коли математика не має відповідних методів вираження (відбиття) певних кількісних характеристик, чи доки не знайшла шляхів пошуку таких методів, це не значить, що об'єктивно кількісна сторона, визначеність у об'єктів і процесів відсутня. Діалектика розглядає кількість у зв'язку з характеристикою загальних, однорідних і єдиних моментів, властивих різним за своєю якісною природою об'єктам і процесам. Різні речі можна кількісно порівняти лише після того, як вони виявляються зведеними до однієї й тієї ; ж єдності. Лише як вираз її вони є однойменними, а отже, порівнюваними величинами. На думку Д. І. Менделєєва, його метод виявлення закономірних зв'язків хімічних елементів відрізняється від методів інших вчених тим, що останні не ставили і за мету пошук точних кількісних співвідношень в атомній вазі і відмінних (несхожих) елементів, в той час як лише на цьому шляху можна з'ясувати реальні співвідношення між кількісними змінами атомної ваги та іншими властивостями елементів.

Міра – це філософська категорія, що виражає діалектичну єдність якісної і кількісної визначеності (зумовленості) об'єктів і процесів. Якість об'єкта або процесу органічно зумовлена певними кількісними характеристиками.
В інтервалі міри кількісні характеристики можуть змінюватися до певної межі, за якою зміна кількості спричинює зміну якості об'єкта, процесу або навпаки. Тому вихід за межі міри – це вихід за межі інтервалу, зони, в якій існують або можуть існувати певні, якісно відмінні об'єкти і процеси з властивими саме їм кількісними характеристиками.

Перехід від старої якості до нової позначається категорією «стрибок». Істотною відмінністю стрибків (за способом здійснення їх) є поділ їх на два основних види: швидкі («вибухові») і поступові.

Як справедливо зазначив Ф. В. Лазарєв, «якісна визначеність предмета пов'язана не лише з кількістю, а й з іншими типами детермінації, наприклад, із структурою (структурна якість), системою (системна якість), функцією (функціональна якість) та ін. Отже, виникає логічна необхідність будь-яким чином понятійно фіксувати границі якісної визначеності предмета не лише у зв'язку з кількісними змінами, а й з іншими детермінантами якостей. Таким більш широким поняттям є інтервал» Лазарев Ф.В. Диалектика и формирование интервального стиля мышления // Диалектика и современный стиль мышления. – Севастополь, 1963. – С.19.. Поняття інтервалу характеризує умови, сукупність яких забезпечує об'єктивне існування якості і пізнання його. В цьому зв'язку цілком очевидна правомірність розгляду категорії міри як часткового (кількісного) випадку більш загальної за різноманітністю своїх можливостей інтегральної ситуації, яка в узагальненому вигляді виражається в понятті інтервал.

У зв'язку з тим, що значні евристичні можливості системної методології ще достатньо не розкриті, до її проблематики звертаються і спеціалісти конкретних наук, і філософи.

Світоглядна й методологічна значущість закону переходу кількісних змін у якісні та його категоріальної структури сьогодні особливо актуальні. Лише кількісна фіксація деяких особливостей сучасного світу пробуджує дрімотну думку і совість. За останні 50 років на планеті знищено 2/3 лісів, кожний рік вмирає від голоду 30–40 млн чоловік, з них 17 млн – діти. Спеціалісти продовжують обговорювати і сперечатися стосовно кількісних показників радіоактивного забруднення різних районів України, Бєларусі, Росії. А за цими і подібними їм цифрами – загроза планеті, людству, незворотного стрибка до прірви.

Отже, методологія і пов'язана з нею методологічна свідомість є спеціальною формою рефлексії над науковим пізнанням, особливий тип усвідомлення науки. Сучасна методологія не обмежується вивченням методів наукового пізнання, прийомів дослідження і процедур. Вона досліджує також основу, структуру і властивості наукового знання, його генезис і функціональні закономірності розвитку і трансформації. На ґрунті концептуальної обробки досвіду науки методолог зводить теорію, здатну описати і з'ясувати особливості пізнавальної діяльності, пропонує принципи раціональної реконструкції процесу пізнання, систем наукового знання. Саме на рівні методологічної теорії створюються умови визначення адекватної аксіології науки – системи критеріїв і оцінок наукової діяльності та її результатів, таких як істинність, об'єктивність, раціональність, ефективність, практичність тощо. Наукову методологію можна використовувати (і слід це робити) для розробки методології управління наукою відповідно до її власної природи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Копнин П. Логика научного исследования // Вопросы философии. – 1984. – № 3. – С.4-8.

Лазарев Ф.В. Диалектика и формирование интервального стиля мышления // Диалектика и современный стиль мышления. – Севастополь, 1963.

Мелюхин С.Т. Методологические проблемы единства научного знания // Философские науки. – 1987. – № 5. – С.65-68.

Методологічне пізнання у сучасній науці. – К.: Либідь, 1992.

Ракитов А.И. Принципы и методы научного познания. – М.: Политлитература, 1985.

Філософія: підручник. – К.: Вища школа, 1999.