„Вчення і доля Сократа”

План

Вступ..........................................................................................................3

Етапи формування грецької античної філософії.........................4

Мудрець, що не вважав себе мудрим...............…........................5

“Сократівський” метод..................................................................9

Висновок.................................................................................................15

Література...............................................................................................16

Вступ

Сократ – яскравий представник ідеалістичного релігійно-морального світогляду, відкрито ворожого матеріалізму. Вперше саме Сократ свідомо поставив перед собою задачу обгрунтування ідеалізму і виступив проти античного матеріалістичного світосприйняття, природно-наукового знання і безбіжжя. Сократ історично був зачинателем „тенденції, або лінії Платона” в античній філософії. Сократ – великий античний мудрець, знаходиться біля джерел раціоналістичних і просвітительських традицій європейської думки.

Спосіб життя Сократа, моральні і політичні колізії в його долі, популярний стиль філософствування, мужність, трагічний фінал життя – оточили його ім’я ореолом легендарності. Слава, якої Сократ набув ще за життя, легко переживала епохи і крізь товщу двох із половиною тисячоліть дійшла до наших днів. Сократом цікавилися і захоплювалися за всіх часів. Від сторіччя до сторіччя аудиторія його співрозмовники змінювалася, але не зменшувалась. І сьогодні вона, без сумнівів, чисельніша ніж коли.

Сократові належить видатне місце в історії філософії та етики, логіки, діалектики, політичних і правових учень. Його вплив на прогрес людського пізнання відчувається й у наші дні. Він назавжди увійшов в духовну культуру людства.

Етапи формування грецької античної філософії

Грецька антична філософія сформувалась в VII – VI ст. до н.е. Своїм характером і направленістю змісту, методом філософствування вона відрізняється від східних філософських систем і являє собою першу в історії спробу раціонального осягнення навколишнього світу.

В розвитку стародавньої грецької філософії вирізняють чотири основних етапи:

досократівський – від формування власного грецького філософського мислення до зламу V – IV ст. до н.е. Філософський рух в періуд життя Сократа є дійсно знаменною межею в розвитку античного філософського мишлення, який, однак, не можна пов’язувати вийнятково з особистістю Сократа. Потреба в новому типі знань, а значить і філософствування, зумовлена, передусім, суттєвою зміною суспільних відносин. Як наслідок цього з’являється новий тип мислителів – софісти. Вони звертають увагу саме на проблематику політичного життя громадян грецького полісу;

классичний – пол. Vст. – більша част.IV ст. до н.е. Характеризується впливом і діяльністю Сократа, Платона, Арістотеля. Цей періуд – вершина розвитку грецької рабовласницької демократії. Культурне, наукове і політичне життя зосереджене в Афінах. Хоча після поразки в Пелопонеській війні Афіни втрачають своє вийняткове становище серед грецьких міст, однак лишаються центром науки і культури;

елліністичний – кін. IV – II ст. до н.е.. Він пов’язаний із встановленням гегемонії Македонії та економічним і політичним занепадом грецьких міст. На арені з’являється ціла низка філософських напрямків та шкіл. Багато з них з’явились під впливом Платона та Арістотеля, та передусім вони з’явились зміною суспільного стану в античному світі;

четвертий етап –I ст. до н.е. – IV - II ст. до н.е. – припадає на періуд, коли вирішальною силою античного світу стає Рим, що є швидше хранителем, ніж продовжувачем грецької філософської думки.

Мудрець, що не вважав себе мудрим

Сократ (пр. 470 – 399 рр. до н.е.) стародавній грецький філософ, що жив в Афінах. Наприкінці життя був притягнений до суду за “введення нових божеств та розбещення юнацтва”. Осуджений на смерть, відмовившись врятуватися втечею, прийняв у в’язниці отруту, але так і не відмовився від своїх переконань.

Він не написав жодного рядка праць. Відомості про його переконання вчені добувають у другорядних джерелах – творах Платона й Ксенофонта. Аналіз цих джерел свідчить, що ніякої філософської „системи” у Сократа не було. Він був народним мудрецем, спосіб життя і поведінка якого справляли не менше враження, ніж зміст його висловлювань. Він запрошував до бесіди будь-кого, хто бажав говорити з ним. Збирав людей на вулицях і критикував стародавню грецьку демократію за хабарництво, „верхівку” – за користолюбство. Стиль і характер цих бесід яскраво відображені в діалогах Платона. Обговорюючи смисл різних моральних понять (благо, мудрість, справедливість та ін.), Сократ, за словами Арістотеля, вперше почав використовувати індуктивні доведення і давати загальні визначення.

В етиці Сократ дотримувався суворого раціоналізму, стверджуючи, що доброчинність дорівнює знанню, і, що людина, яка знає, що таке добро, не стане чинити пагано.

В центрі сократівськой думки – тема людини, проблеми життя і смерті, добра і зла, чеснот і пороків, права і обов’язку, свободи і відповідальності, товариства. Бесіди, що влаштовував Сократ – повчальний і авторитетний приклад того, як можна орієнтуватися в цих завжди актуальних питаннях. Звертання до Сократа за всіх часів було спробою зрозуміти себе і свій час. І ми, при усій своєрідності нашої епохи і новизні задач, не виняток. Сократ – принциповий ворог вивчення природи. Роботу людського розуму в цьому напрямку він вважав нечестивим і марним втручанням у справи богів. Світ, за Сократом, є витвором божества, „настільки великого і всемогутнього, що воно усе відразу і бачить, і чує, і всюди є присутнім, і про все має піклування” „История античной философии” в конспект. изложении А.Ф.Лосєва, М.: „Мысль”, 1999.. Потрібні гадання, а не наукові дослідження, щоб одержати вказівки богів щодо їхньої волі. Він дотримувався вказівок дельфійського оракула і радив робити це своїм учням. Сократ виконував усі релігійні обряди.

Головною задачею філософії Сократ визнавав обгрунтування релігійно-морального світогляду, пізнання ж природи, натурфілософію вважав справою непотрібною і безбожною. Сумнів “я знаю, що нічого не знаю” Платон. Сочинения в трех томах.