КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

"Філософське вчення Геракліта"

Для античних мислителів світ є важливим, гармонійно упорядкованим, предметно-речовим цілим - - Космосом (у пер. з грец. — спочатку «порядок», а потім — «світопорядок»). Проблема виникнення Космосу тлумачиться як проблема архе - вихідна, стійка, сутнісна, автономна першооснова, з якої породжується предметна багатоманітність.

Необхідно зауважити, що специфічною рисою античної філософії є відповідність філософського способу мислення філософському способу життя. Тим більше, що своєрідність тієї чи іншої системи пов'язана з особистістю творця. Ні в якій іншій науці цей персоналістський момент не грає такої ролі: філософія в цьому плані схожа на мистецтво.

Іонійська філософія. Факт зародження філософії в Іонії не викликає подиву, бо в VII—VI ст. до н.е. вона — передова частина Егейського світу. Розташована на Західному узбережжі Малої Азії, Іонія складається з двадцяти самостійних полісів, основні з яких — Мілет, Ефес та ін. «Іонія, — говорив О. І. Герцен, — початок Греції і кінець Азії». Іонійська філософія — філософія в повному розумінні цього слова, адже вже перші її творці намагалися зрозуміти те чи інше начало як субстанцію. Крім того, її форма, незважаючи на пережитки міфологічної образності, все ж раціональна, оскільки знаходить свій вираз у судженнях і поняттях.

Видатним представником іонійської філософії був Геракліт із Ефесу (544/540—бл.483 рр. до н.е.). Виходець з роду царів і жерців свої правничі функції він передав брату. Жив бідно і самотньо, останні роки свого життя провів у хатині в горах.

Геракліт є одним з основоположників діалектики, величезне історичне значення якого визначається створеною ним концепцією розвитку матерії. Першоречовиною він обрав вогонь, що сприймав як матеріал, як силу, джерело безупинної зміни. Уся природа в уявленні Геракліта — метаморфоза вогню. Діалектична натурфілософія Геракліта була однією з перших форм розв’язання проблеми єдності матерії як «матеріалу» і як джерела руху.

Приймаючи як першооснову сущого деяке конкретно-почуттєве (воду, повітря, вогонь), філософи античності тлумачили її як загальну основу, що не є нерухомою і містить у собі єдність різноманіття. З одного боку — це єдине, особливе (вода, повітря, вогонь), з іншого боку - це нескінченне різноманіття явищ природи, тому що всі предмети, речі, явища складаються з цього єдиного.

Головний твір Геракліта — «Про природу». Збереглося близько 130 його фрагментів, які зрозуміти нелегко. Після ознайомлення з цією працею Сократ сказав: «Те, що я зрозумів, - чудово. Думаю, що таким є і те, чого я не зрозумів». Геракліт дійсно глибокий. На жаль, глибина його думки не прозора, вона затемнюється стилем її викладення. Геракліт намагався бути загадковим, але сучасники прозвали його «Темний» за туманний виклад своїх думок. У той же час, Геракліт — аристократ не лише за народженням, але й по духу. Він вважав, «що найдостойніші бажають одного: вічної слави смертним речам». Це ті, яких небагато, і кожен з них дорогий.

Найпочесніше місце у його вченні посідає основа наук — Логос. Він — субстанційно-генетична причина всього існуючого.

У філософії Геракліта субстанцією буття виступає Вогонь, оскільки завжди перебуває рівним самому собі, незмінним у всіх перетвореннях, як першопричина, конкретна стихія. Світ - це впорядкований космос, вічний і нескінченний. Геракліт вбачав початок усього сущого у вогні, тому що з чотирьох стихій вогонь найбільш рухливий і мінливий. Думку про субстанціональність вогню Геракліт виражає в порівнянні його з золотом, а речей - з товарами. «Усе обмінюється на вогонь, і вогонь — на все, подібно тому, як золото на товари, а товари на золото».

Вогонь не створений ні богами, ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає. Геракліт бачив у вогні не тільки те, що лежить в основі всього сущого, але і те, з чого усе виникає. Виникнення з вогню космосу Геракліт називав «шляхом униз» і недоліком вогню. На основі перетворень вогню будується космологія Геракліта. Всі предмети і явища природи народжуються з вогню і, зникаючи, знову перетворюються у вогонь. Гераклітівська космологія виглядає так: з вогню виникає море (вода); море, у свою чергу, «насіння світоствореня». З цього насіння виникають і земля, і небо, і все те, що знаходиться між ними. За іншою версією: вогонь перетворюється в повітря, повітря у воду, вода в землю, земля у вогонь. «Вогню смерть — повітрю народження, і повітрю смерть - воді народження. Із смерті землі народжується повітря, із смерті повітря — вогонь» тощо. Відомий вислів Геракліта: «Цей космос єдиний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, то в повну міру займистим і в повну міру гаснучим».

Усі зміни світостворення у Геракліта відбуваються з певною закономірністю, підкоряючись долі, яка тотожна необхідності. Необхідність - це всезагальний закон Логос. Буквально Логос — це слово, але слово розумне. Разом з тим Логос означає розум, закон, і Геракліт найчастіше вживає його в останньому значенні, вважаючи його об'єктивним законом світостворення.
Логос — принцип порядку і міри. Він -той самий вогонь, але є вогнем, що для почуттів, для розуму є Логосом. Усе відбувається згідно