КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З предмету:

“Філософія”

На тему:

“Середньовічна філософія. Фома Аквінський.”

ПЛАН

1. Томістське вчення про буття

Фома (Toмa) Аквінський (1225 або 1226—1274) — центральна фігура схоластичної філософії в Західній Європі. Народився у знатній графській сім'ї поблизу м. Аквіно в Неаполітанському королівстві. Виховувався і вчився в монастирі Монтекассіна, потім у Неаполі. Вступив до ордену домініканців. Завершив освіту під керівництвом Альберта в Паризькому і Кьольнському університетах. Викладав у Парижі, Римі, Неаполі. Літературний спадок Фоми такий же великий, як і в Альберта. Головними працями Аквіната вважаються "Сума теології" (1266—1274) і "Сума проти язичників" (1259—1264). В "Сумі теології" (тобто сукупності теологічних вчень) розробляється католицька догматика, що визначає "Суму" як головний твір усієї схоластичної ідеології.

Фома Аквінський слідом за Бонавентурою та Альбертом спрямовує зусилля на розмежування суті того, у що віримо і що знаємо. На відміну від своїх попередників він був добре підготовлений до вирішення цієї проблеми на основі визначення порядку речей та побудови ієрархії предметів віри і знання.

Найвище місце у цій ієрархії займає Бог-творець. Як і Арістотель, Фома описує Бога як першопричину і конечну мету сущого, як "чисту форму", "чисту актуальність", або буття. Сутність Бога і буття Бога тотожні. Навпаки, у його творіннях сутність і буття не збігаються, оскільки створене лише бере участь у бутті. Іншими словами, створене — ангел або річ природи — це лише "сутність" (певна божественна ідея), яка отримала "буття". При цьому сутністю ангела (безтілесного творіння) є "чиста форма", а сутністю тілесної речі — єдність форми з матерією.

На відміну від надприродної духовної сфери емпіричний світ створений з матерії і форми. Матерія (чиста потенціальність) здатна лише сприймати форми, що змінюють одна одну, і тому не існує поза ними. Форма — це "актуальність" цієї потенціальності-матерії, бо лише форма робить річ річчю певного роду і виду. Водночас форма є також "цільовою причиною" виникнення речі. Матерія, яка сприйняла форму (певну божественну ідею, універсалію, що існує в божественному розумі), індивідуалізує її, робить конкретною річчю певного роду.

Залежно від того, які цільові причини або форми втілюються у матерію, виникають речі різного рівня сутності й буття. Так, нижчий рівень буттєвості займають неорганічні стихії й мінерали, форма яких виступає лише їх зовнішньою визначеністю. Другий рівень посідають рослини — речі, які визначаються формою з внутрішньою доцільністю, або, за Арістотелем, "рослинною душею". Третій рівень — тварини, тут форма є діючою причиною. Нарешті, на четвертому рівні форма постає вже не як організуючий принцип матерії, а сама по собі. Це дух, ум, розумна душа — найвище із сотворенного. Душа ця не пов'язана з матерією, тому не гине зі смертю тіла, на відміну від форм більш низьких рівнів буттєвості.

Побудована на основі арістотелізму ієрархія буттєвих форм якраз і дала підстави визначити порядок речей та розмежувати сутності предметів віри і знання. Віра і знання (одкровення і розум) для Фоми Аквінського чітко розмежовані й належать до різних порядків буття. Проте вони не суперечать одне одному, оскільки істинне не може суперечити істинному. Якщо ж розум приходить до висновків, що суперечать одкровенню, то це, за Фомою, результат неправильного розмірковування. Цю точку зору Фома протиставляв як містичному антиінтелектуалізму, так і крайньому інтелектуалізму Абеляра, а також ученню Сігера про подвійну істину. Догмати віри він розділяв на такі, що осягаються розумом (Бог існує, Бог єдиний, душа людини безсмертна), і такі, що розумом не можуть бути осягнені (творення світу, трійця, першородний гріх тощо). Перші входять у предмет як теології, так і філософії. Другі — надрозумні і тому є предметом лише віри і теології.

Філософія і теологія — самостійні науки, оскільки принципи теології (релігійні догмати) і принципи розуму (формальнологічні закони) не залежать одне від одного, бо наука і віра втілюють два зовсім різних типи прийняття істини (раціональне свідчення та акт волі). Проте теологія використовує філософію і принципи розуму для того, щоб наблизити істини одкровення до розуміння людьми, показати їх несуперечність розумові, відводити сумніви щодо них; тому, як зазначає Фома у своїй головній "Сумі", "Філософія є служниця теології".

Відповідно до тези про можливість раціонально-філософського осягнення деяких догматів віри та спираючись на вчення про ієрархію форм буття, Фома пропонує ряд доведень існування Бога.

Домініканського схоласта не задовольняє августиніанська теза про безпосередній характер пізнання буття Божого. Він відхиляє також онтологічне доведення Ансельма Кентерберійського, оскільки вираз "Бог існує" не є для розуму очевидним і вродженим. Його треба довести, використавши опосередкований взаємозв'язок Бога і світу, спираючись на твердження, що Бог безперервно править світом і його провидіння поширюється на всі події в ньому. "Сума теології" вміщує п'ять доказів буття Божого.

"Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше" — це перше томістське "доведення" виходить із неможливості саморуху предмета, внаслідок чого утворюється довгий ряд причин, серед яких остання — арістотелівський першодвигун, або Бог. Друге "доведення" виходить з арістотелівського поняття "продуктивної причини". Так само як і в першому "доведенні", міркування доводиться доіснуванням первинної "продуктивної причини", яка і є Богом. Третє доведення виходить