Філософська думка в Україні

План

1. Академічна філософія в Україні ХІХ ст. Український романтизм (Гоголь, Костомаров, Шевченко та інші)

Початок XIX ст. у житті України позначений суттєвими змінами. Після розподілу польської Речі Посполитої майже всі українські землі опинилися під владою Російської імперії. Фактично всі сфери життя українського народу підпорядковувались інтересам Росії, яка розпочала повне знищення його незалежності.Стосовно розвитку філософської думки в Україні того періоду, то варто зазначити, що в усій Російській імперії до неї відношення було неоднозначним — декілька разів викладання філософії в університетах заборонялось, її вважали шкідливою. Філософів ніхто не готував, часто професорів філософії запрошували з інших країн. Проте філософія поступово розвивалась. Початок XIX ст. приносить в Україну ідеї західноєвропейської філософи, сюди проникає вчення видатних мислителів німецької класичної філософії: Канта, Фіхте, особливо Шеллінга, Гегеля.Сильний вплив на ілософську думку України справили ідеї німецького романтизму, особливо Шеллінга.

Романтизм сприяв пробудженню національної свідомості українського народу, був співзвучним з прагненням національного відродження України.

Романтизм стає світоглядною основою нового українського письменства. Його ідеї під кутом зору потреб української національної самосвідомості стають вихідними в творчості І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка та ін. Проте найяскравіше і повніше в українському романтизмі виявила себе "філософія серця" — філософське вчення, яке найбільш глибоко виражає специфіку українського світогляду, душу народу, його національні риси, традиції, менталітет.

Романтизм став світоглядною основою творчості М. Гоголя.

Першим, хто відкрив Гоголя як українського письменника, філософа був Д. Чижевський, який дав глибокий аналіз його філософським поглядам. І на відміну від російської, українська критика більш поважно ставилась до Гоголя, зважаючи на суперечливості його світогляду.

Філософський світогляд Гоголя розкривається не стільки в його художніх, скільки в спеціальних творах — "Сповідь автора", "Вибрані місця з листування з друзями", приватні листи. Персонажі його "Мертвих душ", "Ревізора" та інших творів яскраво постають у контексті тих же "Вибраних місць..." та ін.

Основний інтерес Гоголя — людська душа. Як і Сковорода, Гоголь називає душу "серцем". "Серце людини — криниця не для всіх приступна". Проте до пізнання людської душі людина все ж таки може дійти шляхом самопізнання. І важливо знайти ключ до власної душі і тоді за допомогою цього ключа можна відкрити душі інших. Таким ключем, на думку Гоголя, є не розум, а почуття, емоції, естетичні, художні переживання.

До романтичного світогляду прийшли відомі діячі української культури: Микала Іванович Костомаров (1817-1885), Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897), Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) та ін., які склали основу таємної організації — Кирило-Мефодіївського товариства, заснованого в січні 1846 p. Батьком цього товариства був історик, поет М. Костомаров, який зібрав навколо себе гурток молодих ентузіастів, романтиків. Серед них були: М. Гулак. О. Навроцький, В. Білозерський, Д. Пильчиков, М. Савич, О. Маркевич, Г. Андрузький, І. Посяда, О. Тулуб, П. Куліш.

Братчики збирались на свої засідання таємно. За Софійською огорожею, в будинку протоієрея Завадського вони вели свою підпільну роботу — складали програми своєї діяльності, виробили "Статут", установчу "Записку", поширювали свої прокламації, відозви тощо. Інакше працювати вони не могли, бо то були часи найбільшого гніту нової думки, "славні" миколаївські часи!

Статут кирило-мефодіївців був начерком конституції нової загальнослов'янської держави — спілки. Програма братства складалась з двох частин — зовнішньої та внутрішньої. Зовнішня частина програми була спрямована на роботу з перебудови слов'янського світу на основі єднання, зближення окремих слов'янських народів, а внутрішня — на розвиток освіти, визволення українського народу, його національного відродження.

Кирило-мефодіївський період для більшості членів товариства був вихідним пунктом їх подальшої діяльності. Це період надзвичайного романтичного натхнення, піднесення. І не зважаючи на те, що після арешту вони були розкидані в різні кінці, у них на все життя збереглася певна духовна спільність. Як зазначає Д. Чижевський, до романтизму усі кирило-мефодіївці "прийшли ріжними шляхами, — завдяки якимсь особистим обставинам життя кожен, а з другого боку — в безумовній залежності від внутрішньої спорідненості романтики з українською психічною вдачею". Специфічною особливістю їх романтизму є його християнський характер. Тільки зігріті любов'ю Христа, єдиного царя і вчителя всі слов'янські народи можуть зібратися разом і спинити будь-які шкідливі поділи, ненависть між собою, прийти до правди і рівності. Такий християнсько-романтичний тон панував у братстві весь час.

Найцікавішими були провідні думки тих братчиків, які відіграли у національному відродженні України найбільшу роль, — М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка. Прикладом цьому є основний програмний ідеологічний документ товариства — "Книги буття українського народу", підготовлений М. Костомаровим. Основна думка "Книг буття" — історія є накресленим Богом людству шляхом до спасіння через любов до єдиного Бога, який є поряд з людиною. Коли ж людина відходить від Бога, то настає зло і нещастя у світі. Але Бог милостив. У момент найбільшого падіння роду людського він дає початок його відродження, посилаючи на землю Христа, земне життя якого є поворотним пунктом історії людства.

Говорячи про релігійні джерела світогляду кирило-мефодіївців, Д._Чижевський зазначає, що вони "з'ясовують... три найбільш сутні риси "Книг битія"... — есхатологічний настрій, яким вони овіяні, їх — релігійну філософію історії, в якій центром є земне життя Христа, нарешті образ наці ї, як