Поняття світогляду та його проблеми в різні історичні періоди

ПЛАН

Вступ

Ціннісно-смисловий світ культур-ного буття визначає обрії та критерії людського існуван-ня як творчого суб'єкта. Культура зумовлює моральні, естетичні та пізнавальні параметри, за якими людина орієнтується в світі. Отже, культура постає для особис-тості засобом її входження в людську спільність, витворює її суспільно-духовне обличчя.

Визначальним фактором розвитку людської особис-тості є становлення її самосвідомості, усвідомлення нею своєї окремості, свого «Я» і, водночас, своєї причет-ності до людського загалу, до світу взагалі. Вищою, розви-неною формою особистої самосвідомості постає світо-гляд.

Світогляд найчастіше визначають як органічно-цілісну систему уявлень людини про світ і своє місце в ньому. Однак, як вища форма самоусвідомлення, світогляд є не стільки загальнозовнішньою картиною світу, скільки спо-собом визначення людиною себе як суб'єкта власної творчої життєдіяльності в світі духовно-культурних координат. Отже, світогляд — це не просто «погляд на світ», а «погляд» людини на себе і на світ крізь призму ціннісно-культурних визначень.

Людина не тільки творить культуру, але торує власне життя. Для кожної окремої особистості світ не є зада-ним як буття. Адже світ вимагає свого осмислення. Через власне світоглядне самовизначення особа розчле-новує у своїй свідомості світ на властивості, відношення, тим самим формуючи предметний ландшафт свого ідеального буття і розвитку. Через засвоєння світу культурних цінностей людина формує власне смисло-ве ставлення до світу, в якому всі предмети постають не просто як фізичні об'єкти, а як ціннісні сутності. Саме ціннісно-смисловий аспект предметно-го світу складає головний зміст світогляду.

Світогляд — інтегральне духовне утворення, яке спонукає до прак-тичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчут-тя, світосприйняття та світорозуміння. Свого часу німецький філо-соф К.Ясперс присвятив спеціальне дослідження психології світогля-дів, оскільки світогляд не тільки окремих індивідів, а й соціальних груп і навіть епох в одних випадках тяжіє до гармонійного, оптиміс-тичного, а в інших — до похмуро-песимістичного, стурбовано-трагедійного сприйняття буття. Емоційні та інтелектуальні почуття й розу-міння як компоненти людської суб'єктивності по-різному представ-лені у різних світоглядних системах і спричинюють їхню різноманіт-ність. У міфології, наприклад, світовідчуття переважає над розумін-ням, а в філософії — навпаки.

Світогляд — постійний супутник людської життєдіяльності на будь-якому етапі історії суспільства. Найбільш вивченими історичними формами його є міф та релігія.

1. Поняття світогляду

Кожен етап у розвитку людського суспільства — Ста-родавній Світ, Античність, Середньовіччя, Новий час і т. д., кожна культура (глобальна чи локальна) харак-теризуються певними уявленнями про те, що таке люди-на й довколишній світ, як вона повинна жити в ньому, до чого прагнути. Таке явище у свідомості людей і ду-ховній культурі має назву світогляд.

Світогляд — це «система поглядів, звернених на об'єктивний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до довколишньої дійсності та самої себе, а та-кож зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання й діяльності, ціннісні орієнтації».

Основу світогляду формують погляди, що створюють узагальнену картину світу (природи й суспільства), ви-значають місце і роль людини в ньому, фіксують нор-ми поведінки та цінності життя, вказують життєві орі-єнтири.

У світогляді акумулюються найрізноманітніші знан-ня про світ і людину. Але не кожне, навіть перевірене наукою знання, є складовою світогляду. Специфіка світогляду в тому, що у ньому створюється не якась уза-гальнена модель дійсності і буття в ній людини, а го-ловним чином осмислюється сукупність відношень «людина—світ». Причому характер цих відношень розкри-вається з погляду історично визначених соціально-куль-турних потреб, інтересів, ідеалів і цінностей.

У будь-якій своїй історичній формі світоглядні уяв-лення мають відповісти на основне питання — питання про призначення людини, тобто про те, якими є цілі, цін-ності та способи справжнього людського буття.

Світогляд—це форма суспільної самосвідомості лю-дини. У ньому відбувається осмислення й оцінка світу і місця в ньому людини, її ставлення до навколишньої реальності та самої себе.

У світогляді за допомогою відчуттів, образів, понять, ідей, теорій відбувається освоєння різних типів відно-шення «людина — світ». З цього погляду в структурі світогляду, як правило, виділяють чотири аспекти, що фіксують і розкривають основні способи та грані люд-ського буття, тобто типи відношень «людина — світ».

1. Онтологічний (онтологія—вчення про буття). У цьому аспекті світогляду розглядається узагальнена картина походження світу й людини, розкриваються їхні структурні особливості, характер взаємозв'язків, основ-ні закономірності. Найсуттєвішою тут є проблема спів-відношення буття світу і людського буття, тобто те, яким чином і якою мірою зовнішні фактори (Бог, при-рода, соціальне середовище) визначають сутність люди-ни, мету, цінності та способи її існування.

В онтологічному аспекті розглядаються відмінності між історичними типами світогляду — міфологічним, ре-лігійним, науковим.

2. Гносеологічний (гносеологія — вчення про пізнан-ня), У цьому аспекті розкривається пізнавальне став-лення людини до світу і самої себе. Визначаються мож-ливості пізнання, його межі, найоптимальніші форми і методи пізнавальної діяльності. З'ясовуються критерії істинності здобутого знання. Спектр поглядів на проблему пізнання й самопізнання досить широкий оскільки само пізнання — стихійний процес, в якому сумнів цілком природний. Однією з форм пізнання є агностицизм —заперечення пізнаваності світу. Так, у фі-лософському вченні І. Канта визнається можливість пі-знання, але водночас стверджується, що пізнати можна лише явища, сутність речей і процесів — буття світу і людина в цілому непізнавані.

Інші філософські концепції, наприклад, гегелівське вчення чи філософія марксизму, визнають можливість одержання повного й істинного знання. Гносеологічний аспект світогляду дає вирішення проблеми співвідно-шення форм і