Вчення Гегеля про буття

План

Вступ

Гегелівське вчення є чудовим зразком усієї філософської думки. При виробленні основних принципів цього вчення Гегель використовував найважливіші висновки філософських систем давнього світу, нового часу, природних і суспільних наук. Узагальнюючи попередні системи, він критично розвинув і своєрідно витлумачив деякі елементи філософських поглядів Вольфа, Спінози, Лейбница, Канта, Фіхте, Шеллінга та інших мислителів. (Гегелівська система склалася як плідне, оригінальне вчення, що завершило класичну німецьку філософію видатними надбаннями в області філософії і науки.

Відкриття діалектичного методу, що склало цілу епоху у філософському мисленні, звичайно, не було випадковістю. Гегель неодноразово підкреслював, що в історії філософської думки існує певна наступність, збагачення наступних філософських вчень духовною культурою минулого. Ми знаходимо у нього посилання на древніх філософів — Геракліта Ефеського, Платона, Сократа — як на «винахідників» об'єктивної і суб'єктивної діалектики. «...Немає жодного положення Геракліта,— писав Гегель,— якого я не прийняв у свою "Логіку" Гегель. Сочинения. – М., 1959. – Т. ІХ. – С. 246. . Але найбільш великим «винахідником» діалектики він вважав Платона. Гегель особливо підкреслював, що вже Платон у своєму «Парменіді» виводив «багато чого з одного» і що це «багато чого» у сутності «визначає себе як одне». Відзначаючи заслуги древніх філософів, Гегель справедливо говорив, що кожне філософське вчення, будучи останнім за часом, є результатом усіх попередніх філософських вчень. Це положення він відносив і до своєї власної філософської системи.

1. Логіка – основна частина філософії Гегеля

Гегелівська філософська система складається з трьох основних частин: логіки, філософії природи і філософії духу. Ця система відрізняється найбагатшими науково-теоретичними узагальненнями, незвичайною глибиною дослідження, послідовністю і стрункістю викладу.

Логічне вчення викладається Гегелем у «Науці логіки» (так звана «Велика логіка»), першої частини «Енциклопедії філософських наук» (так звана «Мала логіка») і популярно в «Філософській пропедевтиці» (так називався той лекційний курс Гегеля, що він читав для гімназистів у Нюренберзі). Перший начерк логічного вчення міститься в так званій Йєнській логіці.

Викладу філософії природи присвячена друга частина «Енциклопедії філософських наук» («Філософія природи»), а філософія духу одержала втілення в цілому ряді добутків і лекцій Гегеля: у «Філософії права», третьої частини «Енциклопедії філософських наук» («Філософія духу»), у лекціях по естетиці, філософії релігії, філософії історії і по історії філософії, що дійшли до нас у вигляді конспектів самого Гегеля чи записів його слухачів і виданих учнями філософа після його смерті. Центральне місце в системі Гегеля займає логіка. І це зрозуміло: її предметом є сама абсолютна ідея як система категорій, що саморозвиваються, і утворюють складову основу всієї дійсності. Чисті логічні сутності логічно, а не в часі первинні стосовно дійсності, у своїй сукупності є її деміургом.

Ідеалістичний принцип тотожності мислення і буття як вихідна передумова логіки лежить в основі всіх побудов Гегеля. Разом з тим цей же принцип служив йому базою для подолання агностицизму Канта, дав йому можливість розглянути категорії як змістовні поняття і тлумачити їх з позицій історизму, тобто в плані єдності логічного й історичного, хоча ця єдність розуміється в зміненому вигляді: логічне з'являється первинним стосовно історичного. На цій базі Гегель поставив проблему єдності логіки, діалектики і теорії пізнання.

Логічні категорії Гегель розглядав не ізольовано одне від одного, не в застиглому виді, а як усебічно пов'язані, перехідні один в одного. І оскільки в цьому діалектичному розвитку категорій «угадується» дійсна діалектика речей, то ідеалістична діалектика Гегеля, систематично викладена в логічному вченні у вигляді саморозвитку понять, здобуває глибокий раціональний зміст.

Логіка Гегеля розпадається на вчення про буття, вчення про сутності і вчення про поняття. Кожен розділ у свою чергу розчленовується за принципом тріади. У перших двох частинах, що складають «об'єктивну» логіку, містяться визначення об'єктивних відносин, третя частина — це суб'єктивна логіка.

2. Основні законі та категорії вчення Гегеля про буття

Перший розділ логіки містить вчення про буття і його категорії. Буття, по Гегелю,— сама елементарна категорія; воно не містить яких-небудь конкретних визначень; воно зовсім невиразно. Це те, що не можна ні відчувати, ні споглядати; це — чисте буття. Правда, у формі нерозвинених зачатків у ньому укладені всі наступні категорії, дедукція яких, незважаючи на натяжки, що зустрічаються, і штучні побудови, має відоме пізнавальне значення.

Таким чином, буття у своєму вихідному значенні є чиста думка; це нерозвинений, зародковий акт мислення; це, коротше кажучи, ніщо. Але гегелівське ніщо, хоча і не має ніякої опори для мислення,— усе-таки воно являє негативний момент буття, у той час як буття є позитивним моментом ніщо. Отже, між буттям і ніщо є і розходження, і тотожність, і єдність. Однак унаслідок їхньої невизначеності, а головне — їхнього саморуху, розвитку, вони можуть переходити одне в одне. «Буття,— писав Гегель,— переходить у ніщо; але ніщо є також і протилежність самого себе, перехід у буття, виникнення...» Гегель. Сочинения. – М., 1959. – Т. V. – С. 97. .

Так у результаті саморуху, розвитку буття і ніщо виникає нова, умоглядна категорія — становлення. Ця категорія, як відзначав Гегель, уперше була висунута Гераклітом як більш високе, цілісне поняття. Гегель прийняв і витлумачив це поняття як провідний принцип усієї «Науки логіки».

Але становлення, будучи єдністю виникнення і знищення, у результаті внутрішнього поступального розвитку переходить у наявне буття, тобто в щось усталене. Наявне буття, по Гегелю, у силу його