Зрозуміле Гете наукове значення гегелівської діалектики полягало насамперед в тому, що, хоча і на містичній основі, Гегель дійшов великого відкриття – відкриття загального закону переходу кількісних змін в кореневі, якісні відмінності.

Висновки

Гегель вважав свою власну філософську систему вершиною людського знання, абсолютною межею інтелектуального розвитку людства. “Це пізнання, - писав він, - є …звільненням від односторонніх форм, підвищенням їх до абсолютної форми, саме по собі визначене як зміст, що залишається з ним тотожнім і в цій тотожності являє собою пізнання… в собі і для себе існуючої необхідності. Цей рух, котрий і є філософією, виявляється вже здійсненим, коли воно, на завершення осягає власне поняття, тобто оглядається назад лише на своє знання” Гегель. Сочинения. – М., 1959. – Т. ІІІ. – С. 353-354. .

Гегель розглядає свою філософську систему як вже осягнуте знання сутності світу, бога. А це означало, що абсолютна ідея, проходячи ступені логіки, філософії природи, філософії духу, розгорнула повністю, до кінця свою інтелектуальну міць, всі свої незліченні творчі потенції, а отже, їй надавалася одна можливість – це повернення назад, до свого вихідного пункту, тобто логіці. Але збагачена попередніми ступенями розвитку ідея поверталася до самої себе вже не в формі “чистої думки”, а як людський дух, що досяг повного, адекватного пізнання, абсолютної ідеї. Так Гегель, проголошуючи свою філософську систему всесвітньою скарбницею вічних знань, тим самим вступав у безвихідне протиріччя з власним діалектичним методом, який руйнував все догматичне вічне.

Література