Система наукової діяльності являє собою процес циклічного руху знання. Наукове знання в цій системі переходить із стану спокою в стан розвитку, тобто із стану опредмеченої наукової діяльності в стан живої наукової діяльності, і навпаки.

Уявлення про науку як цілісну соціальну систему необхідно насамперед для того, щоб розкрити внутрішній механізм її саморозвитку. Такий підхід до науки дає мождивість виробити системне уявлення про внутрішню структуру.

Наука, тим чином, виступає як соціальний організм, який охоплює діяльність людей, спрямовану на отримання наукового знання, засоби цієї діяльності безпосередній продукт – накове знання. Ядром такого організму є наукова діяьність, без якої немає інших компонентів науки. Цілісність же його базується на тому, що наука завджи виходить не лише із пізнання дійсності, а й з наявного наукового знання; наукове знання в совю чергу активно впливає на неї і органічно вплітається в її тканину, тобто є продуктом попередньої і засобом наступної наукової діяльності. Розгляд науки як єдності опредметної діяльності (знання) і живої діяльності (отримане знання) долає традиційну обмеженість логіко-гносеологічного і філософсько- соціологічного підходів до неї.

З точки зору взаємовідносин суспільства і науки, головною функцією є практична, прикладна функція. Призначення науки не лише пояснювати світ, а й перетворювати його, ставати безпосередньо продуктивною силою суспільства. Концентроване вираження практична функція науки знаходить в умовах наково-технічного прогресу. Реалізація цієї практичної функції спричинила до формування системиланок, необхідних для втілення відкриттів фундаментальних наук у технічні пристрої для впровадження їх у виробництво.

Відкриваючи об”єктивні закони розвитку природи і суспільства, наука сприяє розвиткові суспільного виробництва, всіх сфер діяльності. Тому практична функція тісно пов”язана з гноселогічною.

У міру розвитку науки постійно розширюються можливості пізнання дійсності. Це означає, що чим вищий рівень розвитку науки, тим ширші можливості для подальшого пізнання дійсності.

Пізнавальна і практична функції науки зумовлюють одна одну, виступають в діалектичній єдності. Разом з тим, пізнання здійснюється насамперед заради практичних цілей, і, отже, гносеологічна функція в цьому плані підпорядкована практичній.

Різні галузі знання реалізують гносеологічну функцію не однаковою мірою. Технічні науки покликані безпосередньо обслуговувати матеріальне виробництво, тому вони мають прикладне значення. Природничі і гуманітарні науки переважно виконують пізнавальну роль.

У сучасних умовах спостерігається виникнення і розвиток прогностичної функції науки як основи управління суспільними процесами. Наукові знання допомогають передбачити спрямованість розвитку дійсності.

Висновки

Важливим стимулом розвитку наук і їх інтеграції є практична суспільно-виробнча діяльність людей. Наука як система знання виступає в той же час і як тип діяльності, пов”язаний з перетворенням світу. Таким чином, інтегративні тенденції породжуються і потребами соціально-економічного характеру.

Тенденція до інтеграції наук відображає універсальний характер руху матерії та її основних атрибутів – простору, часу, причинність, можливості і дійсності та ін. Суттєву роль у посиленнні взаємодії наук відіграє принцип розвитку, що характеризує як загальність, так і спрямованість, необоротність процесів мінливості в об”єктивному світі.

Інтеграція і диференціація діалектично взаємопов”язані. Диференціація виступає як форма виділення нових концепцій із знання, що стало традиційним, причому стара концепція може виступати як хронічний випадок нової із збереженням її значення для певного кола явищ (прикладом є співвідношення класичної і квантової механіки). Але в процесі диференціації розвиваються теорії, які починають наближатися між собою, формуючи загальний концептуальний аппарат і сприяючи дальшому синтезу знання. Суміжні галузі різних наук зливаються, утворюючи нові дисципліни. Так, виникає нова наука,що виділяється із старої.Разом з тим “киплячий” шар наукового знання, що безперервно оновлюється, стає основою міждисциплінарного і міжнаукового синтезу.

Література