невіддільна від одушевленої матерії. Людська душа відрізняється від душ тварин своєю особою «конфігурацією» — будовою, що залежить від фізичної структури тілесних органів. Бруно розвиває також ідею класиків стародавності про значення руки і праці для розвитку розуму. Мета розуму — проникнення в глибину явищ, пізнання закономірностей природи, тобто її «божественності». Пізнання починається зі сприйняття і йде до представлень, розуму. Почуттєве пізнання саме по собі є недостатнім. Пізнання є нескінченним процесом, тому що і предмет його нескінченний.
У прагненні спростувати погляди перипатетиків про зовнішнє, далеке втручання в природу, матерію, прагнучи перебороти хибність схоластичного дуалізму і креаціонізму, він приходить до ідеї про загальну одухотвореність матерії. Його філософія природи має характер панпсихічного матеріалізму.
З цих позицій він виступає проти схоластичного підходу, який стверджує, що матерія — це лише деяка «чиста» можливість, і проти арістотелівського розуміння матерії як пасивної і висуває вчення про матерію як активний, творчий принцип.
Література
Асмус В. Античная философия. – М., 1976.
Бичко А. К., Бичко І. В., Табачковський В. Г. Історія філософії. – К., 2001.
Волинка Г. Вступ до філософії. – К., 1999.
Чанышев А. Курс лекцій по древній и средневековой философии. – М., 1991.