Платон (427-347 або 348 до н.е.), старогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом - родоначальник європейської філософії; глава філософської школи Академія.

Життя

Походив з аристократичної сім'ї, що приймала активну участь у політичному житті Афін (рід його батька Аристона, по преданню, восховил до міфічного царю Кодру; серед предків матері, Периктіони, - законодавець Солон; після перемоги спартанців у Пелопонеській війні дядька Платона, Хармід, - один із Десятьох ставлеників Лісандра в Пиреї у 404-403 рр., Критій - один із Тридцятьох тиранів у Афінах).

Одержав традиційне для аристократичного юнака гарне виховання (фізичне і мусичне). У юності слухав софіста гераклитовської орієнтації Кратила, в 20 років познайомився з Сократом, почав регулярно відвідувати його бесіди і відмовився від реальної політичної кар'єри. Відрізнявся крайньою сором'язливістю і замкнутістю.

Після смерті Сократа (399) Платон їде в Мегари. Бере участь у Корінфській війні, у походах у Танагру (395) і Корінф (394). У 387 відвідує Південну Італію, Локри Епізефирські - батьківщину найдавніших записаних законів Залевка (з Локр походить піфагорієць Тімей, ім'ям якого названий знаменитий діалог Платона, подорож взагалі замислювалася насамперед заради знайомства з піфагорійцями). У Сицилії (Сіракуза), він знайомиється з Діоном, наближеним правителя Сіракуз Діонісія I Старшого. Після повернення із Сицилії (387) заснував в Афінах свою філософську школу - у гімнасії Академія. Знайомство з Діоном, що попали під чарівність особистості Платона і його уяви думок, сприяло тому, що в 367-366 і 361 Платон учинив ще дві поїздки до Сицилії.

Школа Платона

Використання суспільних гцмнасіїв для занять науками й ораторським мистецтвом було звичайним для Афін 5-4 ст.; «школа Платона», мабуть, формувалася поступово, за назвою гімнасія вона також стала іменуватися Академією. Серед принадлежавших до платоновскому кружка - його племінник Спевсип, що став на чолі Академії після смерті Платона, Ксенократ, третій схоларх Академії, знаменитий математик і астроном Евдокс Книдский, що залишався на чолі школи під час другої поїздки Платона в Сицилії. У 366 в Академії з'являється Аристотель і залишається там аж до смерті Платона.

Твори

До нас дійшло видання творів Платона, почате піфагорійцем Трасилом Олександрійським, придворним астрологом імператора Тиберія розбите на тетралогії:

«Євтифрон», «Апологія», «Критон», «Федон».

«Кратил», «Теетет», «Софіст», «Політик».

«Парменид», «Філеб», «Бенкет», «Федр».

«Алкивіад I», «Алкивіад II», «Гіпарх», «Суперники».

«Феаг», «Хармід», «Лахет», «Лисид».

«Євтидем», «Протагор», «Горгій», «Менон».

«Гипій Більший», «Гипій Менший», «Іон», «Менексен».

«Клітофонт», «Держава», «Тімей», «Критій».

«Мінос», «Закони», «Післязаконня», «Листи».

Крім цього під ім'ям Платона дійшов ряд інших діалогів.

Починаючи з кінця 17 ст., корпус текстів Платона, піддавався ретельному критичному розгляду з погляду їхньої істинності і хронології.

Літературна діяльність Платона

Свої міркування про державу Платон у невідомій нам формі обнародував ще до 392 (коли були поставлені «Жінки в народних зборах» Арістофана, що містять пародію на проект платоновської держави). Писати він почав у поширеному на початку 390-х рр. жанрі судової промови. У центрі «Апології Сократа» (392) - першому закінченому і дійшовшим до нас тексті Платона - проблема несумісності індивідуальної чесноти й існуючого державного устрою. Він пише також промови, що ввійшли потім у діалоги «Менексен», «Федр», «Бенкет». Поступове оформлення «школи Платона» у 2-й половині 380-х рр. дозволило йому знайти адекватну літературну форму - діалоги, пересказані самим Сократом або кимось із його учнів і рамки, у якій описувалося місце дії і його учасників, їхні характери і реакція на хід бесіди. Правила цієї літературної гри припускали відмову від зображення сучасності й обертання до реалій 5 сторіччя. Перший такий діалог, що продовжив тему справедливості і держави, - «Протагор»; тема політики об'єднаний тут із темою виховання. Після цього Платон, завершивши «Бенкет», пише «Федона», починає роботу над «Державою», (уже як над пересказаним діалогом), створює «Євтидема», «Харміда» і «Лисида». Всі ці діалоги розраховані на широке коло слухачів.

Проте паралельно з цим (починаючи приблизно з «Федона») у кружку Платона обговорюються окремі теми, що мають інтерес переважно для членів кружка (у «Федоне» - чотирьох доказу безсмертя душі). У річищі цієї тенденції з'являються діалоги «Менон» (яка підкреслил значення математики), «Кратил» (з його навчанням про природу імені) і «Теетет», де вперше декларується перехід до прямої драматичної форми діалогу.

З початку 380-х рр. в Академії розвивається (при участі або під впливом самого Платона) літературна творчість інших членів платоновського кружка, що також пишуть або пересказані діалоги («Суперники», «Еріксій»), або використовують пряму драматичну форму («Клитофонт», «Лахет», «Алкивіад I», «Феаг», «Гипій Менший», «Іон», «Євтифрон»). Такі тексти, створені Платоном і його школою до початку 360-х років.

Між 2-й і 3-й сицлійськими поїздками Платон завершує «Державу», починає «Закони» і пише діалог «Парменид».

Після 3-й Сицилійської поїздки Платон задумує монументальні трилогії, але здійснює свої задуми тільки почасти: «Тімей», «Критій» (не завершений), «Гермократ» (не написаний), «Софіст», «Політик» (не написаний). Сократ перестає бути головним учасником бесіди («Тімей» - монолог піфагорійця Тімея про створення світу і людини, «Критій» - монолог Критія про Атлантиди), а в «Законах» Сократа взагалі немає. Єдиний традиційний сократичний діалог цього періоду - «Філеб» (під іменами Філеба і Протарха Платон вивев Євдокса й Аристотеля). З загибеллю Діона (у 354) пов'язане написання VII Листа - першої у європейській літературі традиції автобіографії.

Одночасно невідомі нам учні Академії пишуть «Гипія Більшого», «Гіпарха», «Сизифа», «Миноса», «Демодока» і ряд листів, а також «ПРО чесноту» і «ПРО справедливість».

Основні проблеми платонівської філософії

Платон розвив основні тенденції попередньої філософії: протиставлення божественної і людської мудрості,