Зовсім виразно видно практичну спрямованість соціально-політичного вчення Аристотеля в тих його роботах, де представлено класифікацію видів державного устрою; три з них розглядаються ним як правильні, три –як неправильні, тобто як перекручення перших трьох. Правильні види державного устрою, за Аристотелем, – царська влада, аристократія, політія; неправильні – тиранія, олігархія, демократія. Царська влада – правління одного, що має на увазі загальне благо; тиранія – правління одного, що керується власною вигодою. Аристократія – правління деяких, кращих, здійснюване в інтересах усіх громадян; олігархія – правління деяких заможних громадян, що думають тільки про власну вигоду. Політія – правління більшості, що відбирається на підставі визначеного цензу і, що турбується про загальне благо; демократія правління більшості, незаможних, в інтересах винятково цієї більшості. У відповідності зі своїми етичними поглядами Аристотель у правильних видах державного устрою вбачає прояв належної чесноти, у неправильних – відсутність чесноти.

Неважко переконатися, що за кожним ужитим в Аристотеля політичним терміном криється цілком конкретний зміст. Філософ прагнути зробити свою схему гнучкою, здатною охопити всі різноманіття дійсності. Приводячи в приклад сучасні йому держави й оглядаючись на історію, він, по-перше, констатує існування різних різновидів усередині окремих видів державного устрою, по-друге, відзначає, що політичний лад деяких держав поєднує в собі ознаки різних державних устроїв і що існують проміжні форми між царською і тиранічною владою – аристократія з ухилом в олігархію, політія, близька до демократії та ін. Велику увагу Аристотель приділяє питанню про державні перевороти. Його міркування про причини переворотів у державах з різним устроєм багато ілюструються прикладами їх давнього і зовсім недавнього минулого. Тією же особливістю відрізняється виклад його поглядів на способи запобігання переворотам і збереження тих чи інших видів державних устроїв.

Підводячи підсумки нашого міркування про "середній" лад в міркуванні Аристотеля, можна зробити висновок: політія, "середній" державний устрій, опорою якого повинні служити громадяни середнього статку, представляла для Аристотеля не тільки теоретичний інтерес. Покладаючи надії на македонського царя, Аристотель вважав, що має підстави дивитися на свій умовно зразковий лад як на майбутнє грецьких полісів.

Дві останні книги "Політики" містять виклад проекту найкращого державного устрою, при якому громадяни ведуть щасливе життя. Твір таких проектів не був нововведенням у часи Аристотеля: у філософа були попередники, теорії яких розглядаються в другій книзі "Політики". Як видно зі слів Аристотеля, а також з добре відомих нам творів Платона, автори проектів, не дуже піклувалися про практичне здійснення своїх пропозицій. Подібні проекти не задовольнял Аристотеля. Викладаючи своє вчення про ідеальний лад, він виходить з того, що в цьому вченніне міститься нічого нездійсненного.

Передумовами створення зразкового, найкращого поліса, згідно з Аристотелем, є визначена кількість населення, визначені розміри території, зручне положення відносно моря. З числа повноправних громадян виключаються ремісники і торговці, тому щоспосіб життя тих і інших, стверджує Аристотель, не сприяє розвитку чесноти, а щасливим життям може бути тільки життя у відповідності з чеснотою. Організація землеволодіння повинна забезпечити громадянам їжу й у той же час можливість дружньо надавати свою власність у користування іншим громадянам. Усьому цивільному населенню варто брати участь у сіситіях, тобто суспільних трапезах. Особливе значення надаєтся в "Політиці" шлюбним законам, що повинні бути спрямовані на те, щоб народжувалося нормальне у фізичному розумінні молоде покоління. В останній книзі містяться докладні розпорядження, що стосуються виховання майбутніх громадян. Погляди Аристотеля з цих питань знаходяться в тісному зв'язку з його ідеалами суспільного устрою.

Ідеальний державний лад, описаний у "Політиці", у цілому близький до того, який у попередньому викладі названий аристократичним. Відповідно до Аристотеля, повноправні громадяни ведуть у такому полісі спосіб життя, що сприяє розвитку чесноти а, отже, що забезпечує державі щасливе життя.

В часи Аристотеля поліс переживав важку кризу, симптомами якого були запекла соціальна боротьба усередині грецьких міст-держав і різкий поділ останніх на демократичні і олігархічні, – сам Аристотель констатує той факт, що в більшої частини полісів спостерігається або демократичний, або олігархічний лад. Відносячи той і іншої до числа "неправильних" і в той же час бачачи у полісі вищу форму людського об'єднання, Аристотель повинен був шукати вихід з положення, що створилося. На його думку, грецькі поліси, нездатні установити в себе й в інших полісах вироблений спосіб правління, могли сподіватися вийти з тупика, в який вони потрапили, тільки завдяки допомозі ззовні. Та ж сила (македонський цар), що виявиться здатним установити належні порядки в самій Елладі, як думав Аристотель, допоможе грекам розселитися в колишніх володіннях перських царів, заснувати там нові поліси з безумовно зразковим, що володіє всіма бажаними властивостями, державним пристроєм.

Аристотель, звичайно, бачив ті величезні політичні зміни в світі, що відбувалися в сучасну йому епоху, але вони цікавили його лише в тій мірі, у якій вони могли впливати на подальшу долю найвищої, з його погляду,