Філософія епохи відродження

Нові суспільні відносини, зародки яких починають з'являтися вже наприкінці XIII — на початку XIV ст., виростали з тенденцій перетворення особистісного характеру феодальних відносин на певному етапі розвитку «у речове відношення», на чому, як уже зазначалось, наголошував К. Маркс у підготовчих рукописах до «Капіталу». Буржуазна власність, інакше кажучи, вже на ранніх етапах свого становлення виявляє себе як певного роду безпосереднє володіння предметно-речовими елементами (знаряддями і засобами виробництва і вироблюваними за їх допомогою і'ц.фішми тілами). Що ж до здатності робітника виготовляти ці товарні тіла (робочої сили), то вона належить капіталісту, принаймні формально, оскільки обмінюється робітником на певний предметно-речовий еквівалент (заробітну плату). Відбувається ніби «повторення» рис предметності (речоності), притаманних античній (рабовласницькій) власності.

І справа не в тому, що таке «повторення» має бути згідно з законом заперечення заперечення (буржуазна власність, заперечуючи власність феодальну, і справді виступає по відношенню до античної власності подвійним запереченням останньої). їх подібність і справді є реальним фактом. Звичайно ж, як і у нсіх випадках подібного роду «збігу» чи «подібностей», в Історії йдеться про «збіг» лише у найзагальніших рисах феноменів насправді істотно відмінно

них. Про це можна судити хоча б з тих характеристик, що їх дають античному «речовизму» і «тілесним» орієнтаціям раннього буржуазного суспільства відомі радянські спеціалісти з даної проблеми.

«Речовизмом» відомий радянський вчений О. Ф. Лосєв називає притаманне античності розуміння всього сущого (в тому числі і духовних утворень) «за образом і подобою речі» і цей «метод конструювання всього античного світогляду, спосіб побудови релігії, філософії, мистецтва, науки і всього суспільно-політичного життя» ' виражає специфіку способу життя античного рабовласницького суспільства.

З іншого боку, вказуючи на провідну роль тілесно-речових орієнтацій у творчості Ф. Рабле та інших авторів ранньобуржуазної епохи, М. М. Бахтін зазначає: «Тіло і тілесне життя виявляють тут космічний і одночасно всенародний характер; це зовсім не тіло і не фізіологія у вузькому і точному сучасному смислі; вони не індивідуалізовані до кінця і не відмежовані від решти світу. Носієм матеріально-тілесного начала тут є не відокремлена біологічна особина і не буржуазний егоїстичний індивід, а народ у своєму розвитку, вічно зростаючий і оновлюваний. Тому все тілесне тут таке грандіозне, перебільшене, безмірне. Перебільшення це має позитивний, утверджуючий характер. Провідний момент у всіх цих образах матеріально-тілесного життя — плодючість, достаток, що б'§ через край. Всі прояви матеріально-тілесиого життя і псі речі піднесені тут не до часткової та егоїстичної «економічної» людини,— але ніби до народного колективного, родового тіла»2.

Античний світ мислиться як цілісне і гармонійне «реально-ідеальне» живе тіло-космос, у якому жодна з його частин не відрізняється як щось особливе і відмінне (протаго-рівське тлумачення людини як «міри всіх речей» означало тенденцію до розкладу античної гармонії космосу). Ранньо-буржуазний світ, як бачимо, так само цілісно-космічний, але «цементом», що надає йому цілісності, є народ, суспільність у їх «натуралістичній» (природній) тілесності. Тілесність ця поступово еволюціонує в природу (природу як джерело постійних спонук продуктивно-виробничого життя і предмет прикладання технологічних зусиль).

І все ж спільні, тілесно-речові орієнтації античного і буржуазного суспільства породжують, принаймні на ранньому етапі існування останнього, ілюзію «повернення» на грунт «справжньої історії» після примусової «перерви» («провалу») «темних віків» (вони ж — «середні віки», оскільки лежать «посередині» між лініями «справжньої» історії). Саме тому це ніби «повернення» до античності осмис-

люється ідеологами молодої буржуазії як Відродження, Ренесанс. Недаремно ще довго по закінченні цього початкового періоду історії буржуазного суспільства у головах буржуазних ідеологів і політиків продовжували зберігатися уявлення про себе як про прямих «спадкоємців» античної класики.

Відродження — перехідна епоха, і цим її перехідним характером значною мірою пояснюються багато з яких її специфічних рис. І насамперед та, завдяки якій майже синонімічною назвою для епохи (особливо для раннього її етапу) стає слово гуманізм.

Відродження характеризується швидким зростанням ролі розумової праці і, відповідно, людей, що цією працею займаються. Це виявляється не просто в тому, що відбувається кількісне зростання людей розумової праці, головне полягало в тому, що з'являється цілий ряд таких розумових занять і професій, які «виходили за рамки» загальноприйнятої науки. Це були головним чином філологічно-лінгвістичні дослідження (уточнення, тлумачення і т. п.) текстів переважно античних авторів, переклади, відновлення первісної (античної) чистоти латини, художньо-поетичні заняття тощо.

На відміну від офіційної (так би мовити «університетської») священної («божественної») науки середньовіччя названі дослідження виступали як «несвященне», «світське», «людське» (для всіх людей, а не тільки для «вибраних») знання. Від зіисііа Ьитапа, як на відміну від зіисііа сііуіпа («священне», або «божественне» знання) стали називати світське знання, і пішла назва «гуманізм». Отже, термін цей спершу означав лише «світське» (нецерковне), так само як «гуманісти» — це просто представники «світської» інтелігенції, яка з'являється на зламі феодалізму і капіталізму. В умовах феодального ладу світська інтелігенція — явище практично неможливе, адже єдиним освіченим, а то й просто письменним станом у середні віки було лише духівництво.

Та проте вже досить скоро терміни «гуманізм», «гуманіст» та інші стали означати дещо більше, ніж просто «світське» на відміну від церковного. Уже мовпо-філологічні заняття гуманістів, як зазначає один з відомих радянських спеціалістів з даної проблеми О. X. Горфункель, «означали щось більше, ніж боротьба за відновлення чистоти класичної латинської мови: відбувалася зміна мови культури. Відмова гуманістів від мови схоластики свідчила про принципово новий підхід