Основні закони діалектики*

Матеріалістична діалектика є філософською теорією загальності розвитку й універсальним методом теоретичного і практичного освоєння дійсності. Перш за все вона є вченням про розвиток в його найбільш повному, глибокому і мі.'іі.пому від однобічності вигляді1. Про природу світу й адекватний спосіб освоєння йо-Го людиною. Всезагальність постає виразом необхідності,

лодіння якою диктується потребами соціального прогресу. Всезагальність матеріалістичної діалектики корениться в суспільній потребі перетворення людської історії із іпп.ио у свідомо здійснюваний процес. Віхи цього ру-і попередня історія та її філософське осмислення й умошіх суперечностей суспільного розвитку. Цим визнача-« п.ся світоглядно-методологічне значення матеріалістичної діалектики в діяльності суб'єкта, покликаного «творити майбутнє» (Ленін), творити «нові форми життя» (Маркс).

Матеріалістична діалектика є, зрештою, філософською теорією усього цього процесу.

Сучасний історичний світ — результат розвитку всієї попередньої історії, яка своїм корінням сягає історії розвитку природи, форм руху матерії, її вічного діалектичного ' круговороту. Розвиток розглядається матеріалістичною діалектикою як атрибутивна здатність матерії, способу її існування, як вираз її глибинної сутності, всезагальний сус-пільно-історичний процес.

У розумінні розвитку матеріалістична діалектика істотно відрізняється, з одного боку, від метафізичного матеріалізму, з іншого — від ідеалістичної діалектики. Дотеперішній матеріалізм не зміг «зрозуміти світ як процес, як таку матерію, що перебуває в безперервному історичному розвитку» (Енгельс). Це знайшло своє відображення у тому, що зазначений матеріалізм не зміг довести поняття руху до поняття розвитку, виявити у русі розвиток як його сутність. Діалектичний же ідеалізм зводив сутність розвитку до розвитку людського духу, відірваного від природи та історії і протиставленого їм як їх деміург (абсолютна ідея, світовий розум тощо). Вказуючи на відірваність старого матеріалізму від діалектики, представники матеріалістичної діалектики твердили: «Загальний принцип розвитку треба з'єднати... Із загальним принципом єдності світу, природи, руху, матерії еіо.» 2

Матеріалістичнії діалектику виходить із єдності цих принципів, розгортаючи їх у цілісну теорію розвитку матеріального світу і його освоєння людиною теоретично й практично і твердячи, що «світ є матерія, яка вічно рухається і розвивається. Це узагальнене визначення світу («світу в цілому») є висновком діалектико-матеріалістичного мислення про свій об'єкт. У цьому, як і в усіх інших визначеннях об'єкта матеріалістичної діалектики, необхідно бачити і визначення позиції суспільно-історичного суб'єкта, теорією і методом діяльності якого вони постають.

Матеріалістична діалектика виникла і розвивалася як теорія і метод суб'єкта суспільної практики. Відповідно її центральним питанням було питання про практичне перетворення світу. Вона виходить не із завдання пояснення світу для його зміни, а, навпаки, ¦— із завдання практичного перетворення, яке зумовлює і його теоретичне розуміння. Переконливим тому виглядає твердження про те, що з наявної дійсності необхідно вивести справжню, істинну дійсність як її сутність, як її мету. Матеріалістична діалектика й існує як філософська теорія практичного перетворення світу у відповідності з певним суспільним ідеалом, всезагальною логікою розвитку, м

Принцип практики став основою і синтезом системної єдності світу і розвитку та діалектично! тотожності марксистської діалектики й теорії розвитку суспільства. Тому в матеріалістичній лі.члекпіці су і піп і. розвитку як атрибуту матерії була доведена до необхідності розвитку сутності суб'єкта, який опорки нищу форму ліодської діяльності.

Смислом і мстою практичної діяльності тому вважається створення «більш високої суспільної форми, основ-

ним принципом якої є повний і вільний розвиток кожного індивідуума»3. Іншими словами, матеріалістична діалектика вбачає сутність розвитку в розвитку сутності людини як творця свого суспільно-історичного буття. Проте ця здатність не притаманна одвічно, «від природи».

Людство, яке мислить і починає розуміти своє відношення до природи і самого себе, виникло незалежно від своєї свідомості і волі. В цьому воно постає продуктом іманентних законів природи, її внутрішнього ладу, завдяки яким формувалися відомі нам механічні, фізичні, хімічні передумови виникнення життя, його саморозвитку до появи людини. Не виходячи з природи, людство живе всередині природи і природою, як і природа живе в ньому. У цьому плані людина і людство, їх історія і долі включені у вічний і безкінечний круговоріт природи, матерії.

Такою уявляється філософська картина світу діалектп-ко-матеріалістичному мисленню, яке пізнає своє відношення до матерії.

Звичайно, людина ніколи не вийде за межі природи та її законів, однак, будучи включеним у розвиток природи, суспільство здійснює своє буття через включення природи у (Пій 1Л1СІІИЛ ро ніи пік

НИЙ процес роїпптку природи роздвоюється на Природний І прнроДНИЧо и горичпий процеси розпитку сус-

пі,щ.і та Остійній ідійснюі гься шляхом свідомої, цілеспрямованої дии.....ОСТІ людей. І Ірії цьому загальні природні пе-

редумоїш (фізичні, хімічні, біологічні)—щаблі безконечного руху матерії до виникнення людини ¦— перетворюються її практичною діяльністю у всезагальні (не обмежені) основи її власного розвитку, виражаючи, таким чином, збіг природного і соціального. Через це безконечний процес розвитку природи своєрідно продовжується, перетворюючись у висхідний процес розвитку суспільства. Тому діалектика розглядає розвиток як безперервний процес виникнення і знищення, безконечне сходження від нижчого до вищого, відображенням якого є він сам.

Сучасний історичний світ — результат цього безконечного сходження і водночас — його вища, кінцева «точка», проте не тільки вища і кінцева точка безконечного розвитку матерії, але й вихідний пункт наступного розвитку, його проміжна ланка.

Розвиток розгортає себе як системний історичний процес ¦—становлення, розвиток системи, який у той же час є й процесом її проходження, заперечення. Таким постає і сучасний історичний світ, у якому через свідому діяльність прогресивних сил суспільства народжується якісно новий

139

історичний світ. Проте відмінною особливістю сучасного світу відносно