Протилежним щодо діалектики методом філософії радянські філософи вважали метафізику. Радянський “Краткий словарь по философии» визначає її саме так, посилаючись на Гегеля, «…який вважав метафізичним мислення, що оперує однобічними, застиглими поняттями, визначеннями.»[3,180].Цей же словник стверджує, що метафізика “…або заперечує зміну, розвиток, або зводить їх до простого кількісного зменшення (збільшення), ігноруючи якісні перетворення речей»[3,180].

Якщо антагоністичне протиставлення двох методів (як і двох форм) філософії залишити в минулому, то більш вдалою виглядає запропонована в курсі лекцій за ред. І.В.Бичка альтернатива двох способів філософствування : софійного та епістемного. “Перший підхід постає в прагненні до мудрості. Така “націленість” на постійний пошук (а не на якийсь певний, “завершений” у своїй принциповій “конечності” результат) ставить людину в ситуацію постійного перебування віч-на-віч із кількома варіантами відповіді (а не з однією, “єдино можливою”); в цьому – головна сутнісна риса зазначеного підходу, що виражає специфічно людську “відкритість” множинному світу можливостей…Другий (…) спосіб філософствування тлумачить філософію вже як науку про суще і тому, зрозуміло, вбачає головне її завдання в осягненні істини. Отут і корениться догматичний, антидіалектичний спосіб філософствування” [5,25-26].

Таким чином людиномірність, тобто принципова увага до сучасної філософії. Це знаходить вияв і в предметі філософії, і в іі відмінності від науки, і у фрмах та методах філософії.

Список використаної літератури.