Буття людини і буття світу.

______________________________________________________________

Розвернуту концепцію цього роду вперше створили німецькі екзистенціалісти. В 1927 році вийшла книга М. Хайдеггера 'Буття і час', де був розроблений перший проект езистенціалістичного вчення про буття (онтології). В цілій лаві робіт 20-30-х років К. Ясперс запропонував свій варіант онтології. Згодом, спираючись на розробки німецьких мислителів К. П. Сартр створив оновлене розуміння буття (особливо в книзі 'Буття і ніщо'). Ще раніше нові, некласичні варіанти онтології, вплинути на екзистенціалістів, розробляв Е. Гуссерль (1856- 1938) засновник феноменологічного напряму, протягом всього сторіччя що збережеться великий вплив в філософії. Феноменологічну школу пройшли видні філософи XX сторіччя - один з засновників релігійної (католицької) антропології М. Шелер (1874-1928) творець 'критичної онтології' Н. Гартман (1882-1950) М. Мерло-Понті (1908-1961). Феноменологія сильно вплинула на багато інших філософських напрямків: екзистенціалізм, герменевтику і т. д.

Чому ж особлива увага філософських напрямків ,що розглядаються привернула вчення про буття? І як це поєднати з поворотом до людини? Адже в філософії XX сторіччя,на відміну від традиційної онтології, не світ, не природа, а людина ставала проблемною точкою відрахунку. Філософи XX сторіччя стали рішуче переглядати внутріфілософські пріоритети минулого. Вони заперечували тим представникам класичної онтології, що відштовхувались від самостійного буття світу і від нього рухалися до розуміння людини, поставленої в залежність від світу. В таких випадках, говорили вони, філософія і перетворювалася в 'філософію речей', а людина найчастіше також розглядалася як річ. Не менш категоричними були заперечення проти тих напрямків класичної філософії, де на перший план висувалися логіка, гносеологія, теорія ідей: панування 'філософії ідей', стверджували прибічники 'нової онтології', перетворює людину в свого роду пізнавальну машину.

На противагу класичному онтологізму і гносеологізму представники напрямків що аналізуються вважали необхідним справді зробити людину центром філософії. Адже сама людина є, існує, є буттям, при цьому буттям особливим. Філософи-класики розглядали 'буття' як гранично широке (людське) поняття про світ і в той же час вважали буття

цілком незалежним від людини. Винятком було вчення Канта. В ньому філософи XX сторіччя особливо високо оцінили ту ідею, згідно якої світ ми бачимо винятково крізь призму людської свідомості.Предмет світу, самий світ існують в собі, цілком незалежно від свідомості, але 'в собі' вони нам, людям, не видні. Оскільки світ,предмети і процеси світу є людина, то результати його усвідомлення вже невіддільні від людини. До цих тез Канта, значно посилюючи їхній субъективистский крен, приєднуються не тільки феноменологи, екзистенціалісти, персоналісти, але і представники багатьох інших напрямків. Однак на відміну від класиків, і навіть від Канта, центром 'антропологічної філософії' XX сторіччя є не вчення про разуме, не гносеологія і логіка, а онтологія.

Центром же 'нової онтології' стає не деяка ізольована свідомість людини, а свідомість, точніше, духовна (свідоме і несвідоме), взяте в нерозривній єдності з людським буттям. Цей новий сенс і вкладається в традиційне поняття Da - sein (наявне буття, тут - буття),

що стає базовою категорією екзистенціалістської онтології.

Отже, шлях феноменолога, екзистенціаліста, персоналіста не шлях від Sein, буття взагалі, не від світу як буття до буття людини, як це було в класичній онтології. Обирається зворотній шлях - від людського Dasein до світу, як він бачиться людині і 'вибудовується' навколо нього. Такий підхід представляється філософам XX сторіччя більш прийнятним не тільки з реалістичної точки зору (адже по-іншому, говорять вони, людина і не освоює світ), але і з точки зору гуманістичної: в центр ставиться людина, його активність, можливості, свободи, що відкриваються самим його буттям.

Першоосновою екзистенціалістської онтології (а водночас феноменології, бо і в ній увага зосереджується на пояснені, вірніше, 'самопояснені' феноменів, проявів свідомості) є, але Хайдеггеру, Dasein що тлумачиться як особливе людське буття. Його особливості і переваги, роз'яснює Хайдеггер, полягають в тому, що воно - єдине буття, що здатно 'питати' про самого себе і буття взагалі, якось 'встановлювати себе' ('встановлюватися') по відношенню до буття. Ось Чому таке буття-екзистенція і є, але Хайдеггеру, фундамент, на якому повинна будуватися всяка онтологія. Таке розуміння специфіки людського буття не позбавлене підстав. Жодне з відомих нам живих істот, окрім людини, неспроможне думати, задатися питанням про буття, як таке, - про універсум і його цілісність, про своє місце в світі. Тут ми, до речі, бачимо певну відмінність в розумінні 'екзистенції' Хайдеггером і Сартром. Сартр, вживаючи це поняття, робить акцент на індивідуальному виборі, відповідальності, пошуках власного 'Я', хоча, звичайно, ставить в зв'язок з екзистенцією і світ в цілому. У Хайдеггера акцент все ж перенесений на буття, для 'запитуючої' людини буття розкривається, 'світиться' через все, що люди пізнають і

роблять. Треба тільки вилікуватись від небезпечної хвороби,що вразила сучасне людство, 'забуття буття'. Що страждають нею люди, експлуатуючи багатства природи, 'забувають' про її цілісне, незалежне буття; бачучи в інших людях всього лише засіб, люди 'забувають' про високу ціль людського буття.

Отже, перший крок екзистенціалістсько онтології констатація 'початковості' людського буття як буття-запитання, буття - встановлення, як буття, що 'є я самий'. Наступний онтологічний крок, що екзистенціалісти запрошують зробити свого читача і що, взагалі говорячи, природно випливає з логіки їхнього міркування, полягає в тому, що вводиться поняття і тема буття-в-світі. Адже суть людського буття справді