Єдиної китайської кухні бути не може, ведь неможливо уніфікувати рецепти країни, розмірами переважаючої Європу. Гастрономічні звички розрізняються від провінції до провінції, часто - від міста до міста, і блюдо, приготовлене по традиційному рецепті, може мати абсолютно різний смак у двох сусідніх селищах.

Але все-таки є і принципова подібність, що робить китайське мистецтво готування їжі істинно китайським. Це свіжість інгредієнтів і природний смак.

Перевага недовгої термообробки має свою дуже зрозумілу причину: скрізь у Китаї з паливом завжди було погано, і якщо треба приготувати повну гарячу трапезу на невеликій кількості сухого гною, приходиться винайти метод, що дозволяє домогтися гарного результату за допомогою короткочасного, але сильного жару. Так і винайшли швидке готування, т.зв. перемішування на сковороді. Саме собою зрозуміло, дрібно нарізані інгредієнти можна довести до готовності незмірно швидше, ніж великі шматки.

Методи готування їжі у всіх регіонах приблизно однакові, нехай десь більше люблять гасити і парити, а в іншім місці — жарити в фритюрі чи перемішувати на спеціальній сковороді – “вок”.

Сюди варто додати деякі приправи, що на півночі застосовують настільки ж охоче, як і на півдні. Соєвий соус, прозваний злими мовами «кетчупом Сходу», є невід'ємною деталлю китайської кухні. Це не сучасний готовий соус, а продукт, що може похвастатися двохтисячорічною історією і зараз готується по древніх рецептурах. Корінь імбиру грає настільки ж важливу роль, що і цибуля-порей, ці кулінарні родичі присутні майже в кожнім китайському блюді. Традиційно китайська їжа складається з двох різних елементів: “fan” і “cai”. “Fan” - це рис, вермішель, хліб чи інші продукти з зернових, “cai” позначає м'ясо, рибу й овочі, у задачу яких входить розкрити смак “fan”.

У класифікації кулінарних регіонів експерти розрізняють чотири: північ з центром у Пекіні, схід з центром у Шанхаї, південний захід із провінцією Сичуань і південь з центром у Гуаньчжоу, хоча дійсні патріоти китайської кухні з ходу назвуть ще з десяток напрямків і шкіл. Однак місто Гуаньчжоу, розташований на півдні Китаю, по праву вважається столицею китайської кухні.

Місцева студія телебачення демонструє дванадцятисерійний фільм про місцеву кухню, що дивиться не менш захоплююче, ніж пригодницька стрічка. Тут змішалося усі: буйство фантазії кухарів, яскравість південних фарб, несподіванка сполучень продуктів і оригінальність способів готування. А в одному з ресторанів показують, як готується знамените блюдо "Кришталеве порося". Власне, це навіть не порося, а його шкурка, натягнута на бамбуковий каркас, особливим способом замаринованими, просоченими трьома десятками спецій, майстерно засмажена на вугіллях так, що зберегла форму поросяти. Але це блюдо кінцеве ж для святкового столу. Його подають під час великих торжеств, весіль, ювілеїв.

Слава кухні Гуаньчжоу обійшла увесь світ, ведь те, що подають у ресторанах Чайна-таунов (Китайських містечок) Лондона, Нью-Йорка, Сан-Франциско, Лос-Анджелеса, Гонконгу чи Сіднея, веде своє походження з південного узбережжя Китаю, дельти ріки Сіцзян (Перлової) і міста Гуаньчжоу.

Те, що ми знаємо як китайську кухню, є в більшості випадків кулінарною спадщиною трьох мільйонів емігрантів, що відправлялися з портового міста Гуаньчжоу в далекі мандрівки, щоб знайти своє щастя. Саме завдяки їхній діловитості і духу підприємництва Захід познайомився з китайським кулінарним мистецтвом.

Стара приказка вводить непосвяченого у світ цього регіону: «У Ханчжоу треба жити, у Сучжоу женитися, у Гуаньчжоу їсти, а в Лючжоу вмирати». У цих містах - самий тонкий шовк, найкрасивіші жінки, сама смачна їжа і самі вишукані труни.

Глобальний тріумфальний хід кухні Гуаньчжоу засновано на неймовірній розманітності субтропічних морських тварин, овочів і фруктів цієї шестисоткилометровой прибережної смуги між найбільшими островами Китаю Тайвань і Хай-нань. На звивистому узбережжі водиться усе, що только є у природі. У численних бухтах рибалки на своїх сампанах по ночах при світлі ліхтарів ловлять соковитих креветок; ледве подалі, у Південно-Китайському море рибалки вже на джонках закидають мережі і витягають величезні улови. Уздовж кам'янистого узбережжя жінки збирають раків, за якими треба тільки нахилитися. Меню, в основному, обумовлено дарунками моря, у готуванні яких і розкривається уся велич кухні Гуаньчжоу. Верховенствує ідея абсолютної свіжості (тількі що з моря), тому навіть у самому малесенькому і скромному ресторанчику в чанах, акваріумах і цебрах щось плаває, булькає і скребеться.

Дійсні делікатеси Гуаньчжоу - це тушкована чи смажена риба, панцирні тварини, морські огірки, каракатиці, ікра і багато інших дарунків моря. Є люди, що їдуть за тридцять кілометрів, тому що знають: там риба смачніше, тому що чистіше вода.

Ніде настільки скрупульозно не дотримують час готування блюд, як тут, місцеві кухарі мають мистецтво готувати рівно стільки, скільки треба, знімати з вогню панцирних при першому легкому шипінні, поки вони не переварилися.

Любов до водяних мешканців ідеально доповнюється великою кількістю першокласних овочів, що селяни збирають у своїх відсіках, що розміщуються на полях у долині ріки Сіцзян до шести, а те і до десяти разів у рік. Цими овочами вони щодня постачають ринки міст і селищ, тому що кухаря і куховарки не стануть готувати щось, що може бути - старше одного дня. «Мешканці Гуаньчжоу їдять усе, що має крила, крім літаків, і усе, що має чотири ноги, крім столів» — це жартівливе твердження є предметом хвастощів місцевих мешканців перед чужинцями.

Поряд з кулінарною розмаїтістю - є такі кухарі, що перепрошують перед відвідувачами за те, що в меню через недостачу місця зазначені